1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний
4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі істоти
6] Вбачають в ньому торжество своє.
7] Зведи, читачу, зір свій на висоти,
8] Зі мною перехрестя досягни,
9] Де певний рух стрічає рух навпроти,
10] І ту майстерність споглядать почни,
11] Яку митець так гаряче плекає,
12] Що втуплює у неї зір ясний.
13] Поглянь, як звідти дуги випускає
14] Для осяйних планет похилий круг,
15] Що їх на допомогу світ гукає.
16] Якби планети йшли не в площі дуг, —
17] То сил у небі зникло б вщент немало,
18] А на землі загибло б все навкруг.
19] Якби кружіння їх не приставало
20] До сторчака, на волосинку хай, —
21] То ладу б в світі, вниз чи вверх, не стало.
22] Отож, читачу, з лави не вставай,
23] Посидь, помрій, на що я надивився,
24] І без утоми щастя зазнавай.
25] Я дав покорм, щоб ним ти наситився,
26] Мене ж поглинув той предмет цілком,
27] Письменником якого я зробився.
28] Природи величавий майордом,
29] Що сили неба в світ низводить нижчий
30] І доби лічить світляним перстом,
31] Із перехрестям, що списав я вище,
32] Кружляв по небу закрутом крутим,
33] Щораз, то все яскравіший та ближчий.
34] І я з ним був; як опинивсь на нім,
35] Я не помітив, як і не помітить
36] Хтось думки, поки не спахне в самім.
37] І в Беатріче — у тієї світить
38] Не благо, щось значніше в ясну мить.
39] Якої часові і не одмітить.
40] Як мають сяянням усі рясніть
41] У надрах сонця, — це я встиг відзначить, —
42] Коли не колір — світло їх різнить!
43] Ні хисту, ні знання, ні слів не стачить
44] Мені, щоб все належно повісти,
45] То просто вір і прагни сам побачить.
46] Уява ж нас не може занести
47] До тих висот, і є на це причина,
48] Бо їлиб за сонцем для очей пустий.
49] Отак четверта блискотить родина
50] Високого Отця, що звіку слав
51] І шле із себе Духа й родить Сина.
52] І Беатріче почала: “Прослав,
53] Прослав же Сонце ангелів, що з його
54] Ти ласки шлях сюди живим прослав”.
55] Не знало жодне серце ще такого
56] Святого захвату, й ніхто не був
57] У пориванні ще такім до Бога,
58] Як, слухаючи, зразу ж я відчув, —
59] Любов мене взяла всього без лишку,
60] І я про Беатріче позабув.
61] Вона ж, безгнівна, кинула усмішку,
62] І сміхотливий блиск її очей
63] Мою суцільну мисль дрібнив на кришку.
64] Уздрів я безліч сяйв, і натовп цей
65] Робив з нас центр, а сам — на взір корони,
66] Вів пісню ще ніжнішу за лице.
67] Так пояс із сріблястої запони,
68] Коли густіє пара в небесах,
69] Вдягає чарівна дочка Латони.
70] В палаці вишньому, де йшов мій шлях,
71] Без ліку самоцвітів є коштовних,
72] Яких із царства не знести в руках.
73] Таким було й співання сяйв чудовних,
74] Кому ж даровано без крил серця,
75] Речей ждуть од німого велемовних.
76] Співаючи, яріючі сонця
77] Промчали тричі вкруг, подібно зорям
78] Круг осі, ближчим до її кінця,
79] Й спинились, як, віддавшись танцям скорим,
80] Жінки безмовно мить якусь стоять,
81] Аж поки пісня знов поллється хором, —
82] Одне з них почало: “Як благодать,
83] Котрої промінь полум’ям одводить
84] Любов правдиву, щоб улад зростать
85] Із нею люблячи, в тобі так сходить,
86] Що на висоти сходами веде,
87] Якими йде наверх, хто вниз низходить, —
88] То хто б вина свого не дав ніде
89] Тобі, той од натури був би вільний,
90] Як річка та, що не до моря йде.
91] Які складають квіти цей начільний
92] Вінок — спитаєш зараз ти мене —
93] Тій, що звела тебе в палац весільний?
94] От я — в отарі був ягня дрібне,
95] Що Домінік вів шляхом, де невинно
96] Живитимуться всі, хто не схибне.
97] Цей, справа, брат і вчитель воєдино
98] Для мене був; Альберт з Колоньї він
99] Ім’я носив, а я — Фома з Аквіно.
100] А хочеш упізнати весь загін,
101] За розповіддю стеж очима стишка,
102] Йдучи разком блаженних намистин.
103] Ось світить Граціанова усмішка;
104] Він присвятив життя обом правам,
105] І просто в Рай звела його доріжка.
106] А цей, що сяє в нашім хорі там,
107] Був тим Петром, який, мов удовиця,
108] Свій скарб увесь пожертвував на храм.
109] З нас найгарніше п’ятий промениться
110] В любові, і юрба людських сердець
111] Вгорі на нього мріє подивиться.
112] В високий ум таку глибінь Творець
113] Вклав знань, що в разі правду правда каже,
114] Не бачено таких, як цей мудрець.
115] А з ним своє палання світоч в’яже,
116] Що досконально за життя дізнавсь
117] Природу й службу Богової стражі.
118] Блаженний вогник ще один снувавсь:
119] Поборник християнських тих історій,
120] Яких сам Августин пізніш навчавсь.
121] А зараз думкою проглянь в просторі,
122] Від сяйва в сяєво, хвалам услід,
123] І в восьмому уздриш великі зорі.
124] Радіючи на благ найменший слід,
125] Душа свята облуду в світі злому
126] Всім розкрива, хто терпить тьму обид.
127] Бо тіло, що її немає в ньому,
128] Лежить в Чельдавро, мученицька ж тінь
129] Блаженствує в спокої неземному.
130] Очима стрінься ще в вінку світінь
131] Із Ізідором, Бедою, Рішаром,
132] Який над людством став після видінь.
133] А цей, мені сусіда ясним жаром,
134] Той сяйний дух, який в думках тяжких
135] Вважав був смерть занадто пізнім даром,
136] Сігером звавсь — на лекціях своїх
137] В Кутку Солом’янім він без упину
138] Доводив істини в словах їдких”.
139] Коли годинник будить у хвилину,
140] Коли дружина Божа йде хвалить
141] Щоранку любого свого дружину,
142] Й зубець, штовхнувши інші, їм велить
143] Свій виливати звук в “тінь-тінь” співливі,
144] Що може дух, мов соком плід, налить, —
145] Так видатне у славі справедливій
146] Це коло рушило, і з ним потік
147] За співом спів у зграйності, можливій
148] Лиш там, де радість не скінчиться ввік.
