1] Нехай уявить, хто охоту має
2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те
3] Як в камені карбоване, тримає),
4] П’ятнадцять зір, що сяйво золоте
5] Із неба нам на землю ллють у блиску,
6] Повітря пересиливши густе;
7] Нехай уявить Віз, оту колиску,
8] Яка черкає небеса щедрот,
9] І дишель в ній не меншає й на риску;
10] Нехай уявить також рога рот,
11] Туди розтулений, де, мов притертий,
12] Не рушить кола першого оплот,
13] На ті два знаки в висях обіпертий,
14] Що, начебто Міноєва дочка,
15] Коли близький почула холод смерті,
16] Сплела проміння на взірець вінка;
17] І кожен знак летить один за одним,
18] Немов один від одного тіка, —
19] І вздрить тоді за колом хороводним
20] Мов тінь сузір’я в віддалі ясній,
21] Із рухом тим подвійним і свободним,
22] Який з усім, що в звичці є земній,
23] Не порівняти, як із рухом К’яни
24] Небесний рух, могутній і гінкий.
25] Спів не про Вакха лився, не пеани —
26] Про того, хто в особах трьох один,
27] Про Божеський його і людський стани.
28] Та закінчивсь пісень і танців плин,
29] До нас вернулись, мов почувши втому,
30] Святі огні, неначе на спочин.
31] Зламав божеств мовчанку незнайому
32] Той пломінь, що душею я прилип
33] До слів його про божого сірому,
34] Й сказав: “Раз впорано вже перший сніп,
35] Раз впору з ниви урожаї знято,
36] То вже любов готує другу з кіп.
37] Ти думаєш, що в груди, звідки взято
38] Ребро на створення тих щічок-краль,
39] Де глотка людству обійшлась багато,
40] І в ті, які, пробиті списом, жаль
41] І скорб лише за всесвіт почували,
42] Аж з місця зрушилась одна із шаль,
43] Влила все світло, скільки б не вміщали
44] Всі люди всіх часів і всіх держав,
45] Та міць, що їй обидва дітьми стали, —
46] І здивувався ти, як я сказав,
47] Що рівного не має тут в околі
48] Захований у п’яте сяйво слав.
49] Тож зір відкрий — і втямиш, як поволі
50] Твоя ця думка й слово це моє
51] У правді ляжуть так, як центр у колі.
52] Все, що вмира чи мертвим не стає, —
53] Лиш відблиск мислі, що на світ появу
54] Господь в своїй любові їй дає.
55] Бо світло те живе, що йде по праву
56] З світильником й одноістотне з ним
57] Та ще з любов’ю, третьою во славу,
58] Осяює, за зволенням ясним,
59] На дев’ять сфер, мов дзеркало чудове,
60] І вічно залишається одним,
61] А там донизу сходить по основі
62] Із кола в коло аж до кіл малих,
63] Де твориться минуще й випадкове.
64] За випадкове я в розмовах цих
65] Вважаю утвори, що небо пружне
66] І з сім’ям і без сім’я плодить їх.
67] їх віск і все оточення накружне
68] Не сталі, а тому й відбитки ці
69] Несуть значіння більш чи менш потужне.
70] Тому на першім-ліпшім деревці
71] Плоди ростуть солодші чи гіркіші,
72] І власна мисль на кожнім язиці.
73] Якби-то віск лишав сліди масніші,
74] Якби-то небо тиснуло сяйне,
75] Були б в печаті блиски найясніші.
76] Природа ж все, бува, в туман замкне,
77] Мов хтось-то появив мистецьке вміння,
78] Й, здригнувшись враз, рука в митця схибне.
79] Коли ж палка любов й ясне прозріння
80] Вливають першу силу у діла,
81] Тоді виходить звершене створіння.
82] Так сталось, що вшанована була
83] Земля над всею сутністю живою;
84] Так сталося, що діва понесла.
85] Погоджуюсь охоче я з тобою,
86] Що в вас, людей, такої не було
87] Й не буде вже натури, як ці двоє.
88] Коли б у мене мову одняло,
89] То: “Чим же мудрість в нього незрівнянна?” —
90] Твою б це слово мову почало.
91] Щоб таїна розкрилась осіянна,
92] Згадай, хто він, як рушила у путь
93] На клич “Проси!” молитва безустанна.
94] Не так кажу, щоб ти не міг збагнуть,
95] Що цар той мав за головне й важливе
96] Премудрості царевої сягнуть,
97] Не взнати все число зірок правдиве;
98] Або чи вийде неминучість та,
99] Як з неминучим в засновку можливе;
100] Й невже той поштовх — перших сил мета;
101] І як трикутник збудувать в півколі,
102] Щоб не було прямого в нім кута.
103] Отож, коли я промовляв доволі
104] Тобі про мудрість, то стрілою слів
105] Я націлявсь у мудрість на престолі.
106] Як зір би на “не бачено” ти звів,
107] Побачив там би про державців мову:
108] їх безліч, гарних обмаль все ж царів.
109] Становить це речей моїх основу
110] Таку ж, як і в своїх ясних хвалах
111] І Праотцеві, й любому нам Слову.
112] Хай буде це свинцем в твоїх ногах,
113] Щоб вчув ти, мов утому від ступання,
114] Й до “ні”, й до “так” щоб тягся довгий шлях.
115] Бо той — тупиця між дурних остання,
116] Хто чи підтверджує, чи відкида —
117] Й все навмання — усяке запитання.
118] Було, хапання часто без труда
119] На хибний шлях без роздуму водило,
120] Бо розум топить пристрастей вода.
121] Хто істину розшукує невміло
122] Й не тим, що був, вертає в свій куток,
123] Той гірш, ніж марно підніма вітрило.
124] Відкритий всьому світові зразок:
125] Брісс, Парменід, Мелісс і всі, хто в хмурній
126] Блукав пітьмі, шукаючи стежок;
127] Савелій, Арій і подібні дурні,
128] Що як мечі були для Божих книг,
129] Псували риси їм святі, безжурні.
130] Нехай би зважитись ніхто не міг
131] Чи суд, чи лік вершити з зиску й збитку,
132] Аж поки ниви впорати не встиг.
133] Узимку бачив я задублу вітку,
134] Колючий терен, гострий блиск шабель, —
135] І враз троянда розгорнула квітку.
136] Я бачив, як розкішний корабель,
137] Моря пропливши й океани, гине,
138] Уже діставшись бажаних земель.
139] Не мисліть, донно Берто й сер Мартіне,
140] Що, дивлячись — цей щедрий, інший — тать,
141] Ви з Богом дивитеся на єдине, —
142] Той може впасти, другий може встать”.
