1] Од краю в центр і з центру знов над краєм
2] Колишем воду в круглій вазі ми,
3] Коли у ній боки чи дно торкаєм.
4] Згадалися ті образи й самі
5] В ту мить мені постали просто в вічі,
6] Коли замовк преславний дух Фоми
7] Й полився любий голос Беатріче,
8] Яка відповісти його словам
9] Так зволила для благосної стрічі:
10] “Цьому потрібно, хоч не каже вам
11] Ні голосом він, ні у мислі навіть,
12] Щоб корінь істини побачив сам.
13] Скажіть, вогонь, що в нього вас оправить
14] Вам дано ласку, чи на всі віки
15] Залишиться, щоб вас, як досі, славить?
16] Якщо ж це буде так, то знов-таки,
17] Коли в нове одягнетеся тіло,
18] Чи буде одяг цей очам легкий?”
19] У ціль те запитання долетіло
20] І радощами кола осяйні
21] В живих піснях і танцях закрутило.
22] Так у танках, в веселій метушні
23] Захоплення раптове вмить здіймає
24] Ще вище скоки й співи голосні.
25] Хто ремствує на те, що врешті має
26] Розлуки із життям прийти пора,
27] Про свіжість вічного дощу не знає:
28] Один, два, три — хто вічно не вмира,
29] Віки царює в трьох, у двох, в одному
30] І, не увібраний, усе вбира,
31] Оспіваний був тричі в колі цьому
32] На той мотив, що кожен би обрав
33] За нагороду подвигу значному.
34] І найчистішу я почув зі слав
35] У меншім колі, й голос той ласкавий,
36] Яким Марії ангел проказав,
37] Так одповів: “Як райське свято слави,
38] Любитиме весь наш святий загал
39] Цей одяг променистий і яскравий.
40] Бо перед сяєвом його йде пал,
41] А перед палом — бачення щедроти
42] З хвали, чистішої з усіх похвал.
43] Коли одягнемо покрови плоті,
44] Святі й преславні, в душі нам злетить
45] Ще більша чистота, ніж сяла доти.
46] Тому й зросте без того, щоб сплатить,
47] Те сяйво, дане з блага неземного,
48] Те сяйво, що дає себе уздріть.
49] Звідсіль зросте вже бачення усього,
50] Зросте вже пал, який із того йде,
51] Зросте вже й промінь, що із палу того.
52] Як вугіль з себе полум’я зведе
53] І скрізь його жароту й поза нею
54] Своє обличчя виявить бліде, —
55] Так блиск, що вкрив нас ризою своєю,
56] Не зменшиться в видимості за плоть,
57] Донині ще приховану землею.
58] Не буде світло це очей колоть,
59] І силу матимуть частини тіла,
60] Щоб не вдалося радощам збороть”.
61] Така була єдина зграйна сила,
62] З якою хори мовили “Амінь”,
63] Мов їх любов до мертвих охопила,
64] Не так до себе, як до поколінь
65] Батьків, і матерів, і всіх, хто з ними
66] Пройшов у вічну пломінну глибінь.
67] І от вогнями блискавок рясними
68] Замріло сяйво, сходячи до зір,
69] Із обріями схоже осяйними.
70] Як в надвечір’я згаснуть схили гір
71] І небом попливуть оманні хмари,
72] Яким і вірить і не вірить зір, —
73] Так тут пливли, з’являючись, примари,
74] Щоб ще один серпанок піднести,
75] Обидва вкривши попередні шари.
76] О духа огняного блиск святий,
77] Сліпучий! Він, як заграва стожарна.
78] Мою увагу змусив одвести.
79] А Беатріче радісна і гарна
80] Така здалась, що описать її
81] Була б перу моєму спроба марна.
82] Коли ж я очі знов розкрив свої,
83] То впевнився, що раптом нас із пані
84] У вищі перенесено краї.
85] Впізнав я про ту зміну в нашім стані
86] З палаючого усміху зорі,
87] Що червоніла, як троянди ранні.
88] Як наші праотці в часи старі,
89] Я справив Богові усеспаління
90] За те, що опинився угорі.
91] Іще у грудях не прочахло тління
92] Тієї жертви, я уже збагнув,
93] Що сприйнято зичливо ці моління:
94] Такий в дві стежки виблиск спалахнув
95] Таких ясних огнів, що я, дивившись,
96] Сказав: “О Боже, я про це й не чув!”
97] Як, з менших аж до більших роз’яскрівшись,
98] Пала між двох кінцевих полюсів
99] Молочний Шлях, од мудрих затулившись,
100] Так із глибоких Марсових низів
101] Угору превелебний знак знімався,
102] Що в колі між квадрантами осів.
103] Мій розум перед пам’яттю зламався,
104] Бо хрест ясний виблискував Христом,
105] І з ним ніхто б красою не зрівнявся.
106] Хто ж взяв свій хрест і рушив за Христом,
107] Пробачить хиби, — їх я припустився,
108] Уздрівши древо з сяючим Христом.
109] Поміж вершком і низом так іскрився
110] І між плечима спалах вогняний,
111] Який то зблизька, то здалека лився.
112] Так в’ється порох по землі дрібний —
113] Частинки всякі, сторчові й навскісні,
114] Коротші й довгі, миготять вони
115] По променю, який, буває, блисне
116] У затінку, що з наших він турбот
117] І вмілості у нас в кімнаті висне.
118] Як в арфі злагодженістю красот
119] Бринять численні струни щось приємне
120] Й для того навіть, хто не знає нот, —
121] Так пломені співання понадземне
122] Лили навкруг Христового чола,
123] Для мене чарівливе, хоч і темне.
124] Я зрозумів, що це звучить хвала,
125] Із слів: “Воскресни, щоб звитяжцем бути!”, —
126] А суть всього до мене не дійшла.
127] Так полюбився гімн, тоді почутий,
128] Що в серце глибоко мені проник, —
129] Такого вперш далось мені сягнути!
130] Засмілим здатись може мій язик,
131] Бо очі він принижує багаті.
132] Що в них мету життя вбачать я звик.
133] Але хто знає, як живі печаті
134] Краси ростуть угору день по дню, —
135] Я ж звів на них шляхи очей початі, —
136] Звинить мене, в чім я себе виню,
137] Щоб збутися вини, бо правду бачить:
138] Не підляга святий екстаз огню
139] Тим більш, чим ближче верх себе означить.
