1] По березі пішли ми кам’яному,
2] Й туман густий на річку всюди ліг,
3] І від огню вода ховалась в ньому.
4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг
5] Фламандці обвели високим валом,
6] Щоб поміж ними й морем став поріг,
7] А Падуя від Бренти з її шалом
8] Люд захища й трудів його плоди,
9] Як в К’ярентані стане жар чималим, —
10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,
11] Поставив майстер мури неширокі,
12] Щоб захистити сушу від води.
13] Від лісу в даль ступали наші кроки,
14] Що вже крізь випари з усіх калюж
15] Його не бачили б і гостроокі, —
16] Коли зустрілось нам чимало душ,
17] І межи них почулись різні толки,
18] І стали всі вони у нас чимдуж
19] Вдивлятись, мов у кам’яні осколки
20] На стежці в промені молодика,
21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, —
22] Так оглядала нас юрма бридка;
23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу
24] І вигукнув: “О, дивина яка!”
25] Коли торкнувся він мого подолу,
26] До нього враз я голову нагнув
27] І, розглядаючи фігуру кволу,
28] Не так пізнав, а серцем я збагнув
29] Лице, скоричнявіле від скорботи,
30] Й “Чи ви не сер Брунетто?” — я гукнув.
31] І він: “О сину мій, чи ти не проти,
32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить
33] Пройти з тобою рухові навпроти?”
34] І я відмовив: “Це й мені кортить.
35] А хочете, тохядемо із вами
36] На хвильку, як супутник мій звелить”.
37] “О сину, — він сказав, — з цієї ями
38] На мить хто стане, стане той навік,
39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.
40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.
41] А радісні хвилини як пролинуть,
42] До тих вернусь, хто йти в огні привик”.
43] Я не наважувався берег кинуть,
44] Але чолом схилявся до плеча,
45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.
46] І він почав: “Чи доля, чи случай
47] Веде сюди тебе, іще живого?
48] І хто це путь для тебе визнача?”
49] “Там, нагорі, в цвіту життя ясного, —
50] Я мовив, — я в долині заблукав,
51] Як ще не вийшов строк життя мойого,
52] А вчора вранці з неї відступав,
53] І цей вернув мене й повів стезею,
54] Яку він добре, як я бачу, знав”.
55] І він: “За провідною йди зорею,
56] Й дороги в гавань слави приведуть,
57] Як стежив я за долею твоєю,
58] Якби не мав так рано я заснуть,
59] То, бачачи небес таке сприяння,
60] Я прагнув би тобі полегшить путь.
61] Але народ, відомий з хизування,
62] Що з Ф’єзоле зійшов колись, малий,
63] І грубих звичаїв зберіг владання,
64] Тобі він за добро помститься, злий, —
65] І вірно це: на дикій горобині
66] Іще ніколи смокви не росли.
67] Сліпим у світі дражнять ще донині
68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;
69] Самий зв’язок з ним чинить зло людині.
70] Прославить доля так твої стопи,
71] Що кожна з партій вишкерить голодну
72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.
73] Тварюки ф’єзольські хай одна одну
74] Жеруть, а вирослу на їх гною
75] Хай не чіпають квітку благородну,
76] В якій воскресло у чергу свою
77] Святе насіння древніх римлян саду,
78] Що звиродніло нині від огню”.
79] “Якби небесного хазяїн граду
80] Мене почув, — сказав я, — то весь час
81] Очолювали б ви людську громаду.
82] Та й досі в думці ще печалить нас
83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,
84] Коли ще за життя ви раз у раз
85] Навчали, як увічнюються люди,
86] І поки житиму, до вас моя
87] Подяка у піснях бриніти буде.
88] Слова, що чув од вас про майбуття,
89] В душі я запишу, щоб проясніли
90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.
91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,
92] Що совісті моєї чистий дух
93] Скорився фатуму, хай він немилий,
94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,
95] Хай колесо Фортуна обертає,
96] Як селянин сапу, легку як пух”.
97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.
98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:
99] “Найкраще чує той, хто пам’ятає”.
100] Ми далі йшли у бесідах значних
101] І я, йдучи, Брунетто став питати,
102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.
103] І він: “Та варто б декого згадати,
104] А всіх — ми тільки зіб’ємось в числі,
105] Та і часу на це в нас малувато.
106] Тож знай: тонзурники всі немалі,
107] Вони й письменні вельми, й вельми славні
108] Були в гріхах тих самих на землі
109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,
110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;
111] Увагу й гиді приділив би давній,
112] Отій, яку смиренний раб рабів
113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,
114] А Бог там з нею швидко покінчив.
115] Ще б називав їх, полум’я ж червоне
116] Строк покладає і путі й розмов,
117] І свіжий вихор на піску холоне.
118] Я тіням цим назустріч би не йшов.
119] Прошу, щоб ти про “Скарб” поклопотався,
120] Бо в нім моє життя й моя любов”.
121] Він повернув назад і так помчався, —
122] Як той в Вероні, що на бій стає,
123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався
124] Тим, хто домчить, — не тим, хто відстає.
