1] Предобра воля благосна, якою
2] Завжди любов до праведних спонук
3] Являється, як жадібність, — лихою,
4] Притишила у ніжній лірі звук
5] І струн святих спинила рокотання,
6] Настроєне дбанням небесних рук.
7] Чи можуть буть глухими до благання
8] Ті сутності, що співи перервать
9] Погодились і вислухать прохання?
10] О, без кінця той має горювать,
11] Хто так минуще любить, що не хоче
12] Свою любов на вічне прямувать!
13] Як в тихій, ясній висі замигоче
14] Раптовий вогник і, вразивши нас,
15] Приверне наші неуважні очі,
16] Видаючись тремтливою весь час
17] Зорею, хоч насправді всім відомо,
18] Що жоден пломінь там іще не згас, —
19] Так з правого в хресті плеча до злому
20] Ковзнуло вниз світило вогняне
21] З-поміж зірок, що світять в небі тому.
22] Наблизилося видиво ясне,
23] Спускаючись по променевій смузі,
24] Мов блиск, який крізь алебастр сяйне.
25] Радів, як вірити найбільшій музі,
26] Так дух Анхізів, мов з великих свят,
27] Зустрівши сина в Єлісейськім лузі.
28] “О кровь моя! О лучшая стократ
29] Господня благодать! Никто доселі
30] Не зріл отверстих паки в небо epamU —
31] Так світло це; і погляди веселі
32] Я зніс до нього й до владарки звів, —
33] І став подібний тут і там до скелі:
34] В очах її сіяла, з ясних див,
35] Така усмішка, що я зрів на власні,
36] Як для блаженства в свій я Рай злетів.
37] Хоч дух цей, що його були прекрасні
38] І вид, і голос, щось казав, здались
39] Слова глибокі, та на зміст неясні.
40] Не мали наміру вони кудись
41] Піти від мене, — сповнені радіння,
42] Над смертний розум вгору піднеслись.
43] Коли ж той лук високого летіння
44] Ослабнув так, що стріли слів могли
45] Влучать в мету людського розуміння,
46] Почув я знов: “Подяки й похвали
47] Прийми од мене, триєдиний Боже,
48] Бо внуки не обминуті були!”
49] І далі: “Прагнення тривале й гоже,
50] В великій вичитане книзі тій,
51] Де біле й чорне змін зазнать не може,
52] Ти зняв, мій сину, в сфері світляній,
53] Де мовлю; хай же та благословиться,
54] Що крил дала на зліт високий твій!
55] Ти віриш — мисль у тебе промениться
56] До мене з першої, як п’ять і шість
57] Із знаної походять одиниці,
58] Тому й не хочеш вислухати вість,
59] Хто я і чом у радісному тиску
60] Для мене ти — найрадісніший гість.
61] Ти в правду віриш! Тут, в дзеркальнім лиску.
62] Малі й великі без пустих розмов
63] Прийдешніх мислей бачать кожну риску.
64] Та щоб святу я вдоволив любов,
65] З якою вартував, безсонний, пильний,
66] І до мети жаданої дійшов,
67] Хай голос твій, веселий, смілий, вільний,
68] Дзвенить в питанні, хай в жазі дзвенить,
69] Тобі готов мій.відголос незмильний”.
70] Я зваживсь в Беатріче зір втопить,
71] Вона ж моїм думкам так усміхнулась,
72] Що мій порив розправив крила вмить.
73] І я почав: “Відколи розімкнулась
74] Вам перша рівність, почуття й ума
75] Вага порівно на всіх вас відчулась,
76] Як з сонця — ясність і жарінь сама —
77] Тепло і світло нарівно зринають, —
78] Тут порівняння іншого нема.
79] Але з причин, які усі з вас знають,
80] Знання і воля протягом життя
81] Відмінних крил у смертних не зрівняють.
82] Тож серцем дяку вам складаю я, —
83] Бо, смертний, за нерівність ту в уразі, —
84] За батьківське гостинне прийняття.
85] Благаю я тебе, живий топазе,
86] Щоб і в найбільших скарбах помічавсь,
87] Мене своїм ім’ям вгамуй у спразі”.
88] “О віть моя! Тобою я пишавсь,
89] Чекаючи невтомно! Я ж твій корінь, —
90] З тих слів його одвіт мені почавсь,
91] І далі: — Той, хто для своїх утворень
92] Дав назву й сам понад сто літ в журбі
93] Йде по горі уступом упокорень, —
94] Мені був син і прадід був тобі.
95] Тож треба, щоб діяннями своїми
96] Йому ти втому зменшив у ходьбі.
97] Флоренція між мурами старими,
98] Де лік видзвонюється терц і нон,
99] Жила в чесноті й мирі незборима.
100] Не мала ні намист, ані корон,
101] Ні дженджерух, ні поясів розкішних,
102] Пишніших за найкращих ваших жон,
103] І не було у нас батьків невтішних,
104] Якщо дочка знаходилась нова,
105] Бо віку й він було у міру пишних.
106] Дітей мав дому кожного глава,
107] Й пора ще не прийшла Сарданапалу
108] З палат робить небачені дива.
109] Не перевершив гору Монтемало
110] Учеллатойо ваш, що був вінцем
111] З піднесення і буде ним з провалу.
112] Я Беллінчоне Берті з ремінцем
113] І кісткою здибав, його ж дружину
114] Завсіди з нефарбованим лицем.
115] А Веккйо й Нерлі просту шкуратину
116] Носили, з веретена та руна
117] Жінки їх одягали всю родину.
118] Щасливиці! Своя була труна
119] Для кожної, і зраду в ліжку взнати
120] З-за Франції не мусила й одна.
121] Та, звикши сон вночі від себе гнати,
122] Співала над колискою з малим
123] Пісень, яким радіють батько й мати.
124] А та сиділа з прядивом своїм,
125] Весь вечір повідаючи родині
126] Про Трою, чи про Ф’єзоле, чи Рим.
127] Були б їм дивні Лапо ваш в гордині
128] Або Чангелла, вся з пороку й зла,
129] Як Цінцінат з Корнелією нині.
130] Громадськими чеснотами жила
131] Громада без облуди, без обиди, —
132] Такий мені чудесний дім дала
133] Та, що в роділь гамує болі й біди,
134] І я, принесений в ваш древній храм,
135] З хрестом дістав імення Каччагвіди.
136] Моронто й Елізео — двом братам
137] Було ім’я, а жінку взяв з-над Падо,
138] Й вона лишила прізвище всім вам.
139] Служив я в імператора Куррадо,
140] І він мені меча подарував
141] За бій, який йому я виграв радо.
142] З ним я пішов на захист ваших прав,
143] Які народ невірний, знахабнілий —
144] Вина в тім пастирів — у вас забрав.
145] І ці поганські племена звільнили
146] Мене із світу, повного брехні,
147] Що всіх принижує, кому він милий,
148] І мучеництво мир дало мені”.
