1] Мені здалось, що гарний образ, дужі
2] Піднявши крила на високий літ,
3] Потішив сплетені у нього душі.
4] Мені здалось: з них кожна — самоцвіт,
5] І промінь так осяяв самоцвіти,
6] Що зник у мене із очей весь світ.
7] Того, що маю тут я відтворити,
8] Письмом чи усно не повів ніхто б,
9] Ніхто не зміг би навіть уявити:
10] Я ж бачив і я чув орлиний дзьоб,
11] Що мовить став, і “я” та “мій” злітало,
12] Де “ми” та “наш” доречнішим було б.
13] Почав: “Я жив побожно й незухвало,
14] Й мене ввібрала слава огняна,
15] Яку б саме бажання не здолало.
16] Лишилась пам’ять по мені ясна, —
17] її зіпсуте людство вихваляє,
18] Історія ж наслідувань не зна”.
19] Тепло із багатьох вуглин палає
20] Одне, а для любовей багатьох
21] Звучання птаха злинуло безкрає.
22] Я одказав: “О квіти днів стількох
23] З одвічних радощів, що аромати
24] Зливаєте свої з усіх епох!
25] Допомагайте піст мені зламати,
26] Що, поки я його не поборов,
27] Мене воліє в голоді тримати.
28] Хай в небі інше царство має знов,
29] Всю Божу справедливість оддзеркалить,
30] На ній і в вашім не лежить покров.
31] Ви знаєте, як можу я усталить
32] Свою увагу; знаєте, який
33] Той сумнів, що мене віддавна палить”.
34] Як сокіл, знов без ковпачка зіркий,
35] В жадібній оглядається надії
36] І крильми б’є, красивий та стрімкий, —
37] Отак повівсь із хвал Господній дії
38] Та правосуддю складений цей стяг,
39] Співавши чутне тим, хто тут радіє.
40] Він мовив: “Той, хто циркулем досяг
41] До краю світу і в просторі цьому
42] Усе відверто й потайки простяг,
43] Не міг ніде покласти ні на чому
44] Відбиток так, щоб він не повершав
45] Того, хто меж не має геть у всьому.
46] І перший той гордливець з вишніх слав,
47] Найвищий із сотвореного роду,
48] Не виждав світла і незрілий впав.
49] Усе ж, в чім нижчу бачимо породу,
50] Занадто вже дрібненьке для добра
51] Безкрайнього і з власним ритмом ходу.
52] Так погляд наш, що розуму вбира
53] Не більше в себе за єдиний промінь,
54] Який себе на всесвіт простира, —
55] Не в силі дать такої сили пломінь,
56] Щоб сяло джерело ясних струмінь
57] Каррарських блисканням каменоломень.
58] Бо справедливість, що іде з стремлінь
59] Правічних, зір скінченний ваш скородить
60] Лиш як поверхню — не морську глибінь:
61] Хоч він при березі зо дна доходить,
62] А відпливти — і товща водяна
63] Його крізь себе зовсім не проводить.
64] Лише те — світло, що його одна
65] Дає предвічна ясність, решта ж — з тьмою.
66] Це тінь лиш плоті а чи трутина.
67] От схов із справедливістю прямою
68] Я відімкнув — і все ясним здалось,
69] Що не давало так тобі спокою,
70] Аж ти казав: “От жив над Індом хтось,
71] Кому ніколи про Христа ні слова
72] Ні чути, ні читать не довелось.
73] Та воля до добра була чудова,
74] Й не знайде в ньому розум наш провин, —
75] Були безгрішні в нім діла і мова.
76] І ось він вмер без віри, без хрестин.
77] Чи праведно за те його карати?
78] Чи з власної вини не вірив він?”
79] Та хто ж ти, щоб вдягти суддівські шати
80] Й судити за десятки тисяч миль,
81] Як зір не може твій на крок дістати?
82] Хто мисль зі мною вигострить на шпиль,
83] Якби в нас не було Письма святого,
84] На сумніви той клав би тьму зусиль.
85] О грубі розуми гурта земного!
86] Боління перше — у собі благе,
87] Ще й блага не цурається самого.
88] Все згідне з ним — як істина, наге
89] Й своїм не скорюване жодним твором,
90] Веде його у щастя дороге.
91] Як над гніздом лелека мчить простором,
92] Принісши корму виводку всьому,
93] Годованці ж за нею стежать зором, —
94] Святий піднявся образ в вись німу,
95] Коли я очі звів, і крила — зграя
96] Єдиних воль підводила йому.
97] Співав він обертаючись: “Пуста є
98] Тобі ця пісня з розумом твоїм;
99] Ця правда, смертні, в вас зразка не має”.
100] Коли все стихло в образі яснім
101] Святого духа, не забувши знака,
102] Що ним земля ушанувала Рим,
103] То він почав: “Душа не йде ніяка
104] Сюди, якщо не вірила в Христа,
105] Бо це найперша нам усім відзнака.
106] Та згадує багато хто Христа,
107] А на суді стоятимуть не ближе —
108] За тих, що і не чули про Христа.
109] Тих християн засудить око свіже
110] Арапів, як ділити розпочнуть, —
111] Хто розкошує, хто жаровні лиже.
112] Що перси нашим владарям дадуть,
113] Коли почнеться книги розгортання,
114] Де списано їх бруд і каламуть?
115] Затямлять там Альбертове діяння,
116] Як він скерує крила у ганьбі
117] І празькі землі дасть на плюндрування.
118] Затямлять Сену в горі та журбі,
119] Що принесе, фальшуючи й донині,
120] Той, хто на ловах знайде смерть собі.
121] Затямлять там, що в заздрісній гордині
122] Шотландцю і англійцю тісно жить
123] Здалось на власній тільки половині.
124] Лишать в очах пишноту й сласну хіть
125] Іспанця та богемця, що границю
126] Забув своїй неславі спорудить.
127] Лишать в очах, як цінять в одиницю
128] Кульгу (єрусалимець був скупій),
129] А вади будуть в тисячу ціниться.
130] Лишать і пана в скнарості черствій
131] Із острова вулкана й спеки зразу,
132] Де шлях Анхіз колись покінчив свій;
133] От вид його, щоб дати до показу,
134] Усього написали кілька слів,
135] Уклавши щедрий зміст в убогу фразу.
136] От хай на його дядька й брата гнів
137] Обрушить всяк, бо піддали ті гані
138] Честь гідного народу й двох вінців.
139] От з португальцем тут норвежець знані
140] На цілий Божий світ, як той далмат,
141] Який топив венецьке злото в твані.
142] Тут пощастить Угорщині, як ґрат
143] Всіх допильнує, й пощастить Наваррі,
144] Як гір не подолає хижий кат!
145] Хай стануть їй як засторога в сварі
146] Зойк Нікозії, Фамагости крик,
147] Бо там шаліє звір у дикій ярі
148] І не цурається лихих владик”.
