1] Торкнуло сонце обрій знизу в місці,
2] Меридіан якого перетне
3] Сіонську гору у найвищій рисці.
4] І ніч, яка свій віз весь час жене,
5] Спливла із Гангу, терези тримавши,
6] Що кине їх, як меншать день почне.
7] І бачив я: мінилось все, як завше,
8] Аврора стала старіти за мить,
9] На жовтизну рум’янець помінявши.
10] А ми не знали, на яку ступить,
11] Мов той, залюблений у мандруванні,
12] Хто в думці йде, а тілом ще стоїть.
13] Та раптом, як у досвітки туманні
14] Червоний Марс на схід верстає шлях,
15] Так в мене перед зором на світанні —
16] Хай би ще раз це блиснуло в очах! —
17] Таке з’явилось бистре сяйво біле,
18] Що наздогнать його не годен птах.
19] І поки я звертав лице похиле
20] До вчителя, небачене зросло,
21] Пояскравішало незрозуміле.
22] А там з боків щось біле піднесло,
23] Не знати що, а з того потім знову
24] Униз потроху біле щось зійшло.
25] Учитель додивлявсь, урвавши мову.
26] Та повело воно крилом ясним,
27] І він, вгадавши яву загадкову,
28] Гукнув: “Стань на коліна перед ним!
29] Твори молитву! Це ж бо ангел Божий, —
30] Тут місце тільки слугам неземним.
31] Поглянь, вітрилам і веслу ворожий,
32] Човна веде на крилах він своїх,
33] По цій гладіні, на земну несхожій.
34] Поглянь, у небо простягає їх
35] І віковічне пір’я в них іскриться,
36] Не тлінні волоски істот людських”.
37] Чим ближче підпливала сяйна птиця,
38] Тим яскравіше вид її блищав,
39] Аж очі не здолали вже дивиться,
40] Й я опустив їх. Ангел наближав
41] До берега такий легенький човен,
42] Котрий по хвилях сліду не лишав.
43] Було там душ із сотню; сяйва повен,
44] В човні стояв божественний вожай,
45] І спів навкруг летів, блажен, стомовен:
46] “В ісходе Ізраїлеве…” — весь край
47] Псалма святого співами сповнявся;
48] І закінчили, як велить звичай.
49] Благословенням хресним попрощався
50] Стерничий з ними, бо зійшли з човна,
51] І легко, як приплив, назад помчався.
52] Уздрівши, що навколо глушина,
53] Скрізь обдивлялись душі якомога,
54] Мов той, кому відкрилась новина.
55] Далеко вгору повела дорога
56] Ще юний день, і сонячна стріла
57] З півнеба вже прогнала Козерога,
58] Коли чоло юрма їх піднесла
59] Й спиталася: “Чи ви б нам не вказали
60] Стежини, щоб на гору привела?”
61] Віргілій мовив: “Якщо ви вважали,
62] Що ми тут знаєм стежку, — то дарма.
63] Ми, як і ви, сюди примандрували
64] Тому й години, мабуть, ще нема.
65] Та ми дістались стежкою такою,
66] Що зійдемо на шпиль цей жартома”.
67] Помітивши уважною юрбою
68] Із подиху мого, що я не мрець,
69] Поблідли душі з дива й неспокою.
70] Як тисне люд, коли прудкий гонець,
71] З оливкою в руці, гука важливі
72] Новини і для вух, і для сердець, —
73] Круг мене душі юрмились щасливі,
74] Забувши, що не вмили ще облич
75] І ще не стали чисті і вродливі.
76] Душа якась побачила увіч
77] І так мені зраділа, без облуди,
78] Що я їй мимохіть ступнув навстріч.
79] О тіні, можуть вас лиш бачить люди!
80] Я тричі прагнув обійнять її —
81] Й щоразу бив себе самого в груди.
82] Чи з дива риси витягайсь мої,
83] Але вона всміхнулась, одійшовши,
84] Коли ж прискорив кроки я свої,
85] Звеліла стати, поглядом вколовши, —
86] І я впізнав її та попросив
87] Порозмовлять зі мною трохи довше.
88] Відповіла: “Як я тебе любив
89] Живий, то й тут з тобою радо стрівся, —
90] Постіймо. Як досяг ти цих країв?”
91] “Та, мій Каселла, тут я появився
92] На час лише, поки дійду мети, —
93] Я мовив, — ти ж, померши, де барився?”
94] І він: “Не скривдив лик мене святий
95] Що нас вивозять звідтіля, де болі,
96] Хоч відмовлявсь не раз мене везти.
97] Він справедливій підлягає волі, —
98] Три місяці бере лиш тих у путь,
99] Хто хоче в мирі одійти з юдолі.
100] Нарешті біля моря, де течуть
101] Тібрійські води, в гирла каламутні,
102] Його прихильність зміг і я відчуть.
103] До берега, де ждуть його попутні,
104] Що шлях їм не лежить на Ахерон,
105] Керує нині крила він могутні”.
106] А я: “Коли не відібрав закон
107] У тебе пам’ять з виконанням вмілим
108] Любовних заспокійливих канцон, —
109] Прошу, мені мотивом, серцю милим,
110] Ясного спокою у душу влий,
111] Вона тремтить, що тут укупі з тілом”.
112] “Любов, що думці промовля моїй”, —
113] Він заспівав так ніжно, що я слухав,
114] І ніжність слух навік скоряла мій.
115] У вчителя мого, у мене й духів —
116] В усіх захоплені були серця,
117] Закриті для душевних інших рухів.
118] Ми тихо йшли і слухали співця,
119] Але старий урвав ходу нескору,
120] Гукнувши: “Чи таке вам до лиця?
121] Не гайтесь лаштуватися на гору!
122] Щоб швидше Бог, безпам’ятні раби,
123] Проник до вас, зніміть із себе кору!”
124] Немов на зерно й кукіль голуби
125] Мовчущим табунцем собі злітають
126] Без звичної пихатої хвальби,
127] Та розлітаються, все покидають,
128] Коли б їх настрахать хто-небудь зміг,
129] Бо важчі їх турботи обсідають, —
130] Отак і душі враз, не зчувши ніг,
131] На берег кинулись, забувши й співи,
132] Мов той, хто заблудився без доріг.
133] І наш був крок також не менш квапливий.
