1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,
4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні засіяло,
6] А той же сам світив ясніш за них.
7] Мені це явище на думку спало,
8] Коли знак світу і його вождів
9] Свій дзьоб стулив, промовивши немало.
10] Й незмірна безліч тих живих світів
11] Співати почала, ще більш огняна,
12] Та саме що — я в гадці не лишив.
13] О чарівна любове, в усміх вбрана,
14] Поміж найблагочесніших думок
15] Яка здалась мені ти полум’яна!
16] Коли в цих самоцвітах, що в вінок
17] Оправлена з них сяйна шоста свічка,
18] Затих останній ангельський дзвінок,
19] Мені зачулось, мов гуркоче річка,
20] Далеко дзюркотить між каменюк,
21] Неначебто струмків джерельних стрічка.
22] І нібито при гирлі цитри звук
23] Знаходить форму, і як подув, лине
24] Мелодією з флейти із-під рук, —
25] І тут, не переждавши ні хвилини,
26] Із образу так грім прогуркотав
27] Орлиним горлом, як із порожнини.
28] На голос обернувся він і став
29] У дзьобі словом, що я ждав од нього
30] І r cenui v своєму записав.
31] “Той орган мій, що бачить, а в земного
32] Орла ще й зносить сонце, — мовив він, —
33] Уваги потребує хоч не много.
34] З огнів, що видно з різних тут сторін,
35] Ті, з кого око тут моє іскриться,
36] Всі пильно дібрано один в один.
37] Цей, внутрішній, що створює зіницю,
38] Святого духа оспівав колись,
39] Возивши із ковчегом колісницю,
40] Тепер він знає, що перелились
41] Побожні співи на відплату рівну
42] І в пломеніючий вінець сплелись.
43] З п’ятьох, що створюють дугу надбрівну,
44] Той, що від дзьоба перший, втишив ту
45] Журбу за сином у вдови незмивну.
46] Тепер він знає, що хоч доброту
47] Він виявляв, та вічного спокою
48] Позбувсь, бо душу не віддав хресту.
49] А другий, як угору йти дугою,
50] Відстрочуючи неминучу мить,
51] Покаявся з молитвою палкою.
52] Тепер він знає: присуд не щастить
53] Усунуть геть, з молитви ж можна в слові
54] “Сьогоднішнє” на “завтрашнє” змінить.
55] А дальший, поступившись пастухові,
56] Хай добрий намір дав гіркі плоди,
57] Мене й закони в грецькій вклав обнові.
58] Тепер він знає, що хто зло сюди
59] З добром заніс, той приєднавсь до лику,
60] Хоч світ од нього й зазнавав біди.
61] А цей, на згині вниз брови, на стику,
62] Гульєльмо був, що плаче край за ним,
63] Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку.
64] Тепер він знає, що царем благим
65] Захоплюється небо, й в пишній свиті
66] Доводить це він одягом ясним.
67] Чи думав хто в несталім дольнім світі,
68] Щоб той Ріфей-троянець п’ятим був,
69] Де четверо — особи знамениті?
70] Тепер він знає краще, ніж хто чув,
71] Про Божу благодать в небеснім краї,
72] Але до дна її не досягнув”.
73] Як жайворон зі співами ширяє
74] По висі й раптом мовчазним стає,
75] А насолода у ньому ще грає,
76] Таким здалось уявлення моє
77] Тієї волі, що з її веління
78] Усе стає одвічно тим, чим є.
79] Хоч перед сумнівом мого сумління
80] Я був, мов скло над барвами пусте,
81] Йому забракло довгого терпіння.
82] Та з уст моїх: “То що ж воно все те?” —
83] З великим він виштовхувавсь напором,
84] І я уздрів, що свято скрізь росте.
85] І відповів із спалахнулим зором
86] Моїм думкам благословенний знак,
87] І розум втішив розв’язанням скорим:
88] “Ти, бачу, віриш, але просто так,
89] Не розібравшись, що те слово значить;
90] Ти віриш, а не знаєш, чом та як.
91] Ти наче той, хто сутності не бачить,
92] Хоч назву речі й відає умом,
93] Аж поки хтось йому не розтлумачить.
94] / царствіє небесноє силком
95] Покориться любові та надії,
96] Щоб волю Божу подолать цілком, —
97] Не як людьми людина володіє —
98] її долають, бо дає долать,
99] А, здолана, добром долать воліє.
100] В брові тій перша й п’ята дивувать
101] Тебе повинні душі, бо ж не в’яне
102] Ця ангельського краю благодать.
103] їх прах покинули вже християни,
104] Які повірили в каліцтво ніг,
105] Одна — що сталось, друга — що настане.
106] Ця, з Пекла, звідки ще ніхто не міг
107] Із добрим вийти наміром, — вдяглася
108] В свої кістки, —живих надій поріг.
109] З живих надій цих до небес знялася
110] Така молитва про благі краї,
111] Що просто аж до Бога підвелася.
112] Душа ця, про яку слова мої,
113] Вернувшись до живих на строки певні,
114] Повірила в того, хто спас її,
115] Й пірнула так в огні любові ревні,
116] Що, вмерлу знов, занесено було
117] її у ці святі чертоги древні.
118] Та ж з ласкою, що лляло джерело
119] Таке на глиб, що жодне сподівання
120] На дні уздріть нічого не могло,
121] Дала чуттям до правди спрямування,
122] І з ласки в ласку Бог її очам
123] Відкрив грядуще наше врятування.
124] Повіривши у нього, з почуттям
125] Більш не вклонялась ідольській колоді
126] І докоряла грішним землякам.
127] Хрестилась в трьох жінок, яким в поході
128] При правім колесі веліли йти,
129] Настав же хрест в десятий вік відтоді.
130] О доле, в джерелі далека ти
131] Від тих, кому причини не знайомі
132] І хто не має сили їх знайти!
133] Ви ж не хапайтесь, смертні несвідомі,
134] З своїм судом: хай бачим Бога, все ж
135] Усі обранці нам ще не відомі.
136] Та незнання це втішне нам без меж,
137] Найвище благо з наших благ навіки, —
138] Бо те, що хоче Бог, ми хочем теж”.
139] Так образ цей божественно великий,
140] Подовжуючи зір короткий мій,
141] Подав ці ніжні, чудодійні ліки.
142] І як цитрист вторує визначний
143] Значному співаку, торкавши струни,
144] Щоб спів його був гарний, голосний,
145] Так відгукались зграйно, наче луни,
146] Мигали згідно, як повіки, вряд
147] Два сяйва й блискали, немов перуни,
148] Орлиній мові громовій улад.
