1] Уже лишився ангел десь за нами,
2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях
3] І на моїм чолі торкнувся плями,
4] І ті, що правду носять у думках,
5] Сказали ніжним голосом: “Блаженні…”
6] Ще й “жаждущії” — та й по цих словах.
7] Цей дотик ще ваги забрав у мене,
8] І я скоріш, як досі, вгору йшов,
9] Куди вели співці благословенні.
10] Віргілій розпочав: “Одна любов,
11] Запалена до цнот, запалить другу,
12] Як зовнішній вогонь її зборов.
13] Відколи розповів на всю округу
14] Про тебе в нас у Пеклі Ювенал,
15] Що ти віддав любов мені, як другу,
16] Я теж відчув до тебе в серці пал,
17] Хоча тебе ніколи я й не бачив, —
18] Гадаю, й тут заслужиш ти похвал.
19] Прошу, щоб ти по-дружньому пробачив
20] За неміцну вузду на язиці,
21] А я б тобі по-дружньому віддячив.
22] Розвій же хмару на моїм лиці:
23] То як же ти на скупості спіткнувся,
24] Якщо тебе навчали мудреці?”
25] На те звертання Стацій усміхнувся
26] І вожаєві мовив моєму:
27] “Радію, що з тобою я зіткнувся.
28] А й дійсно, правди не знайти тому,
29] Хто прагне роздивитися у тому,
30] Що видно зовні, всю глибинну тьму.
31] Вважаєш, мабуть, що гріху тяжкому
32] Жадливості в житті я віддававсь,
33] Бо в колі здибав ти мене такому?
34] То знай, що скупості я опиравсь
35] Усе життя, а час настав понурий —
36] Багато місяців за це каравсь.
37] Якби я проминув твій вірш похмурий,
38] Цей досконалий вияв чистоти,
39] Обуреної з нашої натури:
40] “Чом не керуєш смертним серцем ти,
41] Жаги до золота нелюдська сило?”
42] Я б мав кружляти в люті і клясти,
43] А так я взнав, які широкі крила
44] У щедрих рук, забув про грошей дзвін,
45] Про всі гріхи, що їх душа носила.
46] О, скільки лисих встане з домовин,
47] Бо через совість, незнанням закуту,
48] І каяття з них не зняло провин!
49] І знай, що вада відбува покуту
50] Таку ж гірку, як протилежний гріх.
51] І там же всушує свою отруту.
52] Тож лиш того я опинивсь між тих,
53] Кому на плечі люта скупість тисне,
54] Що в мене вдача не така, як в них”.
55] “Ти оспівав нам війни, люттю звісні,
56] І сліз Йокастиних подвійний струм, —
57] Сказав співець пастушачої пісні, —
58] Тож плід натхнень Кліо не ствердить дум
59] Що віра, без якої добре діло —
60] Ніщо, ввела тебе до вірних в тлум.
61] Раз так, яке ж то сонце чи світило
62] Роздерло тьму в тобі й ти постернив
63] На човен рибаря своє вітрило?”
64] І він йому: “Це ти мене привів
65] На вславлену Парнаську верховину,
66] А потім і до Бога напутив.
67] Ти діяв так, як той, хто на стежину,
68] Якою інших поночі веде,
69] їм світить, беручи вогонь за спину.
70] Сказав ти: “Час оновлення гряде,
71] Вертають Правда й перший вік у мирі,
72] Поріддя сходить з неба молоде”.
73] Твій син у віршах, я твій син і в вірі.
74] Щоб все ти осягнув, додам зусиль
75] І вкрию фарбою малюнки сірі.
76] Вже сповнивсь світ до океанських хвиль
77] Христовим словом, ним-бо засівали
78] Посли святого царства все суціль.
79] Отим твоїм думкам відповідали
80] Слова, що їхні вчителі вели
81] І рідними за те мені ставали,
82] Бо в правилах таких святих жили,
83] Що, як Доміціан почав їх гнати,
84] Без мене сліз кривавих не лили.
85] Не припиняв я їм допомагати
86] Увесь земного існування строк,
87] Вільніших сект одкинувши багато.
88] Ще вів своїх я греків до річок
89] Фіванських, як прийняв хреста на себе,
90] Та з боязні приховував свій крок
91] Під маскою поганства більш як треба, —
92] За цю байдужість четверо століть
93] Четвертим колом кодував до неба.
94] Нам довгий шлях тут для розмов лежить.
95] І ти, хто місце, де хвали невгавні,
96] Мені колись зміг приязно розкрить,
97] Скажи тепер: а де Теренцій давній,
98] Цецілій, Плавт, Варрон, — де всі вони?
99] В якому колі мучаться преславні?”
100] І вождь мій: “Персій, я, ще гурт ясний
101] Із нами, й грек, що музи краснолиці
102] Йому лиш харч давали чарівний, —
103] Всі в першім колі хмурої темниці
104] Вчащаємо у думці до гори,
105] Де пробувають наші годівниці.
106] Там з Антіфоном Евріпід старий
107] І з Сімонідом поруч Агатона
108] Ще сила греків славної пори.
109] А з тих, що оспівав ти, — Антігона,
110] Аргія, Деїфіла, дотепер
111] Засмучена Ісмена безборонна;
112] Ще й няньку, хлопчик у якої вмер,
113] Стрічав, дочку Тіресія, Фетіду,
114] Деїдамію між її сестер”.
115] І мова їм урвалася без сліду,
116] Бо в мурі ми пройшли останній крок
117] І нам краса відкрилась краєвиду.
118] Служницям першим дня вже вийшов строк,
119] І п’ята, взявши дишель колісниці,
120] Підводила розжеврений ріжок,
121] Коли вожай: “Немає тут різниці,
122] Спішім, як перш, щоб південь не потух,
123] До прірви обертаючи правиці”.
124] За звичкою ми й почали свій рух
125] Упевнено, а надто як до ладу
126] З тим згодивсь другий чеснотливий дух.
127] Вони вперед ішли, а я позаду
128] З їх бесід вчився, як тлумачить слід
129] Високої поезії відраду.
130] Та, перервавши їм розмови хід,
131] Враз перед нами дерево постало,
132] Яке вкривав пахучий ніжний плід.
133] Чим більше в височінь воно сягало,
134] Тим, як в ялин, коротшало гілля, —
135] Мабуть, це лізти вгору заважало.
136] А з кам’яного муру, побіля,
137] Струмок спадав, блискучий та краплистий,
138] І ним скроплялись зелень і земля.
139] І підійшли під велет ряснолистий
140] Поети, і почули голос там
141] Погрозний, владний: “Вам цього не їсти!”
142] І ще: “На святі не своїм устам
143] Марія, що до всіх любов’ю дише,
144] Хотіла догодити всім гостям;
145] Колись-то римлянки в воді лиш свіжій
146] Утіху мали; Даниїл-звіздар
147] Здобув собі знання, як зрікся їжі.
148] Для голоду був жолудь — неба дар
149] У перший вік, що золотим був віком,
150] Для спраги ж не вода текла — нектар.
151] Хреститель сарану їв з медом диким,
152] В пустелі живши, віддалік од міст,
153] І став таким славетним та великим,
154] Як свідчить нам святий євангеліст”.
