1] Звернувсь я вражено до провідниці,
2] Як те маля, що помочі з біди
3] В порадниці шукає й рятівниці.
4] Мов синові, який тремтить, блідий,
5] Вона, підвищуючи віру в себе,
6] Тим тоном, що од сліз втира сліди,
7] Сказала: “Чи не знав ти, що ми в небі?
8] І чи не знав, що небо той святив,
9] Хто діє тільки по благій потребі?
10] Як вплинув би на тебе їхній спів
11] І посміх мій, — ти можеш зрозуміти
12] Із того, як тебе їх крик вразив.
13] Якби ж ти знав, про що він мав молити,
14] Тобі відома стала б люта мста,
15] Яку побачиш сам ще на землі ти.
16] Небесний меч ні рано не зліта,
17] Ні пізно, як, бува, тому здається,
18] Кого чи страх, чи радість огорта.
19] А зараз глянь туди і вздриш, як в’ється
20] Багато різних духів видатних,
21] Як їх тобі розглянуть доведеться”.
22] І я побачив там сто куль дрібних;
23] Вони усі, і перша, і остання, ‘
24] Палали сяйвом променів світних.
25] Я був, мов той, хто вгамував жадання,
26] Не зважившись розпитувать, бо він
27] Побоюється зайвого питання.
28] Найбільша й найяскравіша з перлин
29] Наблизилася, щоб я їй завдячив,
30] Коли думок моїх втамує плин.
31] І з неї я почув: “Коли б ти бачив,
32] Як я, всю добрість, що у ній горим, —
33] То гарних висловів би не настачив.
34] Та щоб з вичікуванням ти своїм
35] Не опізнивсь на ждані височини,
36] Вперед на мисль твою я відповім.
37] На тій горі, що висить над Кассіно,
38] Колись мав звичку темний люд простий
39] Ходити всім народом до вершини.
40] І перший я посмів їм повісти
41] Ім’я того, хто зніс із неба долу
42] Ту правду, що несе до висоти,
43] І зміг з усього вигнати околу,
44] Бо так в мені сіяла благодать,
45] Гріховний культ безбожного престолу.
46] Тут душі споглядальників мигтять,
47] Які, палаючи в могутнім жарі,
48] Готові цвіт і плід святий давать.
49] Тут Ромуальдо є, тут є Макарій,
50] Багато із братів моїх тут є,
51] Що нас, тверді серця, замкнув келарій”.
52] І я йому: “Це ставлення твоє,
53] Цей звернутий до мене голос щирий
54] І приязнь всіх, що знать себе дає,
55] Так надають мені до вас довіри,
56] Як світло сонця розу розкрива
57] Настільки, скільки вистача в ній міри.
58] Прошу тебе я, отче, не ховай, —
59] Чи благочесний вид твій споглядати
60] Я матиму можливість і права?”
61] І він: “Твоє палке бажання, брате,
62] В останім небі знайде рішенець,
63] Як знайдуть всі чуття й моє завзяте.
64] Там повний і довершений кінець
65] У кожного жадання; як в колисці,
66] Незрушно свій несуть частки вінець.
67] Ні на осі вони, ні в певнім місці;
68] І сходи наші йдуть до них міцні,
69] Тобі не видимі у жодній рисці.
70] їх бачив Яків-праотець у сні
71] До самого вершка найвищих сходин,
72] І ангели по них ішли ясні.
73] Але тепер, щоб сходить ними, жоден
74] Ноги не підніма, і мій устав
75] Пергамент лиш бруднити нині годен.
76] З моїх монастирів сьогодні став
77] Кублом вже не один, а люди в рясах —
78] Як в лантухах мука, що черв псував.
79] Але й у лихварів, найбільше ласих,
80] Не так бунтує проти Бога хіть,
81] Як у ченців, закоханих в припасах.
82] Над чим в нас церква жадібно дрижить, —
83] Не для рідні та й гірших, аніж рідні,
84] А для примушених на жебри жить.
85] Та смертні на рішучість досить бідні,
86] Щоб добра вість достатня їм була, —
87] Дуби ростуть повільно многоплідні.
88] Петро почав без золота й срібла,
89] Мені став любий піст, моління миле,
90] Франціскові ж — змалілість все дала.
91] Тепер же глянь, куди росте незріле
92] І як остання блискітка скреса,
93] Й побачиш сам, що чорним стало біле.
94] Проте Йордан роздавсь, як небеса
95] Того схотіли, й розступилось море, —
96] А то, звичайно, більші чудеса”.
97] Він закінчив і линув у просторе
98] Те сонмище, й те сонмище співна
99] Знесла завія в небо неозоре.
100] Єдиним рухом пані чарівна
101] Звела й мене по сходах — керувала
102] Моєю так природою вона.
103] Ніколи в світі стільки не тривала
104] Дорога до нових, ще вищих втрат,
105] Як миттьова ця наша небувала.
106] Хай не вернусь до цих побожних свят,
107] Що я за ними покаянно плачу
108] І в груди б’ю себе багатократ,
109] Коли хутчій, ніж пучку ти гарячу
110] Смикнеш з вогню, я поміж зірних тіл
111] На знаку за Тельцем не був, читачу.
112] О славні зорі, о світильник сил
113] Високих, від яких мені був даний
114] Мій геній для значних і знатних діл!
115] Заходив пізно з вами, сходив рано
116] Отець усього смертного буття,
117] Коли вітрець я вперш відчув Тоскани.
118] Пізніш, коли, діставши милість, я
119] Зійшов у вище коло, що вас кружить,
120] Ваш край розкрив мені своє життя.
121] Тепер душа моя смиренно тужить,
122] Щоб ви дали їй сили перехід
123] Угору, хоч тяжкий, ураз подужать.
124] “Тобі так близько до кінця всіх бід, —
125] Сказала Беатріче, — ще всевладний
126] І гострий пильний погляд мати слід.
127] Рушаючи в подальший літ відрадний,
128] Ти озирнись на світ, що я до ніг
129] Тобі кладу, — який він неоглядний.
130] Щоб серцем радісним, наскільки б зміг,
131] Ти з сонмом тріумфуючим зіткнувся,
132] Який ефіром ще примчать не встиг”.
133] І поглядом своїм я повернувся
134] Крізь сім небес — і вгледів кулю цю
135] Такою, що презирливо всміхнувся.
136] Здавалося, вона гидка й Творцю,
137] І, хто думки веде у вище лоно.
138] Той чинить, як належить мудрецю.
139] Там бачив я твою дочку, Латоно,
140] Палаючу й без тінявих тих плям,
141] Що я вважав рідинним їхнє гроно,
142] Й того, чий батько Гіперіон сам,
143] Я бачив, і навкруг, і поруч дану
144] Путь дітям Майї та Діони там.
145] Відтам Юпітер став з меридіану
146] Між батька й сина; там я міг збагнуть
147] В усіх їх безперервні зміни стану.
148] Переді мною сім верстали путь,
149] Таких стрімливих і таких багатих,
150] І мріяли притулок осягнуть.
151] А тут уздрів я, звівшись на Близнятах,
152] Нікчемну крапку із морів та гір,
153] Геть сповнену всю дикощів пихатих, —
154] І зір звернув я на прекрасний зір.
