1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
2] Один за одним надійшла пора,
3] Як в міноритів прийнято покутніх.
4] Мені згадалась байка прастара,
5] Подібна тим подіям проречистим:
6] Езоп в ній вивів жабу та щура.
7] В “цю мить” і “зараз” схожість та ж за змістом,
8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,
9] Коли поглянуть оком променистим.
10] А що думки по других йдуть думках,
11] То народилась з тої мислі друга,
12] І ось чому подвоївся мій страх.
13] Я думав так: “Лиш через нас наруга
14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,
15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,
16] Що зло коли б їх дужче припекло,
17] Його б на нас зігнали і негайно:
18] Як зайцю з хортом, так би й нам було”.
19] Волосся диба стало незвичайно,
20] Коли назад я раптом озирнувсь,
21] І так сказав: “Учителю, сховай-но
22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь
23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу
24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь”.
25] І він: “Твоє лице не швидше мушу
26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,
27] Аніж твою пойняту страхом душу.
28] Думки одним в нас в’яжуться вузлом;
29] Мої з твоїми легко поєднати,
30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;
31] Якщо доволі правий схил покатий,
32] То в дальший схов потрапимо за мить
33] І вороги не зможуть нас догнати”.
34] Не встиг свою він мову закінчить,
35] Як я побачив — на простертих крилах
36] Рій демонів до нас чимдуж летить.
37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),
38] Як мати, що прокинулась в диму,
39] У стінах, від пожежі спломенілих,
40] Хапає сина та й біжить у тьму,
41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,
42] Накинувши сорочку лиш саму.
43] Умить рвонувсь він до крутого звою,
44] Що обертавсь на косогір стрімкий
45] І замикав наступний схов стіною.
46] Не швидше наповняє лотоки
47] Перед млиновим колесом струмина
48] І з розмаху б’ють в лопаті струмки, —
49] Ніж ковзала учителева спина,
50] І він мене до серця пригорнув,
51] Не як товариша, як свого сина.
52] І лиш ногами землю він торкнув,
53] Як вискочили на скалу з розгону
54] Дияволи, та страх уже минув:
55] Бо вишній Промисл, давши в охорону
56] їм цю лише єдину — п’яту — з ям,
57] Наклав на вихід з неї заборону.
58] Блискучі тіні посувались там
59] Повільно, заливаючись сльозами,
60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.
61] На кожній плащ із довгими кінцями,
62] Каптур на очі низько насувавсь, —
63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:
64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,
65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,
66] Що Фрідріхів — солом’яним здававсь.
67] О вічний одяг для цього народу!
68] Пішли ми — вліво, як черга журна,
69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.
70] Під тягарем, за одною одна
71] Йшли тіні, і супутника нового
72] Хода щокрок давала забарна.
73] Тож я вождеві: “Пошукай, на кого
74] З людей, ділами чи ім’ям значних,
75] Слід глянути, поки йде спуск полого”.
76] Впізнав тосканську мову хтось із них
77] І вигукнув: “Чом женете в дорогу
78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?
79] Можливо, дам тобі я допомогу”.
80] І озирнувся й мовив вождь: “Зістав
81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу”.
82] Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,
83] Що допомога в них для нас готова,
84] Але вантаж і шлях їм заважав.
85] Наблизившись до нас, вони без слова
86] Оглянули від ніг до голови,
87] Й така почулась поміж ними мова:
88] “Як видно з рухів горла, цей живий,
89] Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,
90] Як всім, не скручено плащами вий? —
91] Й до мене: — О тосканцю, нещасливим
92] Нам, лицемірам, запит серце стис:
93] “Хто ти такий?” — дай відповідь тужливим”.
94] І я до них: “Я народився й зріс
95] Над любим Арно, у великім місті,
96] Те саме тіло я й сюди приніс.
97] Хто ж ви такі, що муки пломенисті,
98] У вас, я бачу, по щоках струмлять?
99] Чому на вас ці тягарі злотисті?”
100] Один відмовив: “Так ваги гримлять
101] У жовтій та свинцевій оболонці,
102] Що терези від гир тяжких скриплять.
103] Ми з ним брати-веселуни, болонці,
104] Я — Каталано, Лодерінго — він;
105] Закликані як миру охоронці
106] До тебе в землю; слід, щоб був один,
107] А ми удвох служили так завзято,
108] Що Гардінго не видно з-під руїн.
109] Почав я: “О братове, вас узято…”
110] Й замовк, побачивши, що в три коли
111] Людину долі до землі прип’ято.
112] Мене помітив, зойки вмить зросли
113] Крізь довге бородище чорно-синє.
114] Брат Каталано вчув той крик хули
115] І мовив: “Цей, чий стогін знизу лине,
116] Упевнив фарисеїв сонм сліпий,
117] Що краще хай один за всіх загине…
118] Лежить він, голий, впоперек тропи
119] І терпить болі під важким ходінням
120] Від натискання кожної стопи.
121] Карався й тесть тим способом незмінним,
122] І радники, що слухались їх слів
123] І стали для євреїв злим насінням”.
124] Я бачив, як того, хто так терпів,
125] Із здивуванням розглядав Віргілій,
126] Розп’ятого, який довічно скнів.
127] А там звернув слова до брата милі:
128] “Скажи, як добре ставлення твоє,
129] Чи вихід є якийсь на правім схилі,
130] Щоб швидше на бажання йти своє
131] І чорних ангелів нам не просити
132] Знести туди, де міст який не є?”
133] Сказав: “Скоріш, ніж можна уявити.
134] Тут є стіна великої гряди,
135] Що ям перетинає ряд розбитий.
136] Стіна ж та обвалилась, і туди
137] Ви можете піднятись по руїні,
138] Що вкрила схили й дно після біди”.
139] Постояв вождь і по малій хвилині
140] Мені сказав: “Молов казки дурні
141] Той чорт, що гаком грішних бив по спині”.
142] І брат: “В Болоньї лічено мені
143] Гріхи диявола, їх цілу зливу ,
144] Наведено. Він — кат, отець брехні”.
145] З обличчям, перекошеним од гніву,
146] Ходою вождь широкою пішов;
147] І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,
148] Ступив я в слід вождевих підошов.
