1] Пори тієї в молодому році,
2] Коли під Водолієм Сонце йде
3] І ночі дням здають частину моці,
4] Коли полотна паморозь кладе,
5] Мов білий брат її, в поля просторі,
6] Та довго їм не влежати ніде, —
7] У селянина ж порожньо в коморі,
8] То він іде й глядить, і бачить лан
9] Весь білий, і об поли б’є у горі.
10] Й вертається, в сумний запавши стан,
11] Але отямившися від удару,
12] Виходить знов і крізь надій туман
13] Він бачить: світ змінився, мов од чару,
14] І радісно береться знов до справ —
15] Попастися жене свою отару.
16] Так вчитель мій страху мені нагнав,
17] Як на виду побачив я морщини,
18] Та він бальзаму рані серця дав.
19] Уже ми вийшли на моста руїни,
20] Й звернув до мене вождь лице ясне,
21] Що перше в нього бачив край долини.
22] Він, озирнувши груддя кам’яне,
23] І, начебто порадившись з собою,
24] Розкрив обійми і обняв мене.
25] Мов хто не скінчив з справою одною,
26] А дальшу взяв уже до голови,
27] Так він, мене піднісши над стіною
28] Уступу, намічав уступ новий,
29] Казавши: “Став на цей ти камінь ногу,
30] Та перше спробуй, може, він кривий?”
31] Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу,
32] Бо ледве й ми повзли на брили з брил,
33] Він — легко, я ж спирався на підмогу,
34] Якби із цього боку шлях на схил
35] Не був коротший тих, що їх долають,
36] Як вождь — не знаю, я ж — позбувся б сил.
37] Але тому, що Лихосхови мають
38] Покатість до криничного жерла,
39] Виходить, що вони стіну здіймають,
40] Щоб не однакова увись була.
41] Там врешті ми спинились, де кремнистий
42] Стрімчак повис, як ламана скала.
43] Став подих в мене кволий та нечистий,
44] Поки спромігся я шпиля дістать,
45] І мусив стомлений на камінь сісти.
46] “Тепер не час тобі ледарювать, —
47] Сказав учитель; — слави ні перина,
48] Ні подушка не в силі дарувать.
49] Коли бере безславних домовина,
50] Вони такий же залишають слід,
51] Як дим в повітрі чи на хвилях піна.
52] Зведися ж: втому подолати слід
53] В душі, яка здолає зло природи, ,
54] Як плоть важка не призведе до бід.
55] Ми маємо зійти на довші сходи;
56] Не досить нам лишити ці місця,
57] Якщо зі мною певно дійдеш згоди”.
58] І звівсь я, вдаючи, ніби моя
59] Бадьорість більша, ніж була на ділі,
60] Й сказав: “Рушай, бо сповнивсь моці я!”
61] Ми вирушили по ще менш похилій
62] Урвистій скелі, по якій іти
63] Було ще важче, ніж на першій брилі.
64] Я розмовляв, щоб очі одвести,
65] Аж з ями голос раптом стало чути,
66] Та слів ніяк не міг я осягти.
67] То дивно, що не в силах був збагнути,
68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.
69] А голос був розгніваний і лютий.
70] І я нагнувся, та очам живим
71] Крізь пітьму не пройти до дна жахного,
72] І я: “Учителю мій, перейдім
73] На другий бік, спустімся з мосту цього,
74] Бо хоч я звідси й чую — слух ступів,
75] Хоч і дивлюсь — не бачу ж я нічого.
76] У відповідь він мовив: “Я б хотів
77] Сказать, що хочеш чути: що високу
78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих слів”.
79] Зійшли із мосту ми із того боку,
80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;
81] Цей схов явив картину нам широку:
82] І я побачив кублища страшні
83] Огидних змій; од негоді цієї
84] Ще й досі кров холоне у мені.
85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,
86] Де крім амфесібен є тьма потвор:
87] Келідри, ченкри, якули, фареї.
88] Ні стільки гиді, ні подібний мор
89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,
90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.
91] Торуючи собі між гадів тропи,
92] Крутились голі тіні без надій
93] Знайти чи схови, чи геліотропи.
94] На грудях в них хвости й голівки змій
95] Сплітались, тиснучи із болем спину
96] І руки в’яжучи вузлом на ній.
97] Найближчому до нас в одну хвилину
98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,
99] Змія, вкусивши, упустила слину.
100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,
101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись
102] На попіл за якусь коротку мить.
103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,
104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,
105] Ув образі колишньому зімкнувшись.
106] Учені знають часу певний лік,
107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,
108] Коли надходить п’ятисотий рік.
109] Лиш сльози ладанні — у нього їжа
110] Та ще амом, не зерно, не трава,
111] А нард і мирра — в нього смертна хижа.
112] Мов той, хто падає і охлява,
113] Коли його на землю біс жбурляє,
114] Чи закупорюється голова,
115] Коли ж підводиться, все оглядає,
116] Тяжким припадком зламаний цілком,
117] Дивується і, дивлячись, зітхає, —
118] Так грішник встав над попелу горбком.
119] О, Божий суд суворий надто з нами,
120] Раз безліч мук вділяє багатьом!
121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;
122] І той: “Недавно я з Тоскани зміг
123] Потрапить до цієї злої ями,
124] Звіряче, не по-людськи я поліг.
125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі —
126] Звір, і Пістойя — гідний мій барліг”.
127] І я вождю: “Нехай про дні він луччі
128] Розкаже нам, за віщо кари ці;
129] Я знав його лихим в благополуччі”.
130] Перш грішник не вважав, що тут співці,
131] Але, на мене звівши очі вперті,
132] Від сорому змінився на лиці
133] Й сказав: “Що ти страждання зриш відверті, —
134] Це найлихіше у моїй судьбі
135] І навіть гірше від самої смерті.
136] Відмовити не можу я тобі,
137] Сюди-бо я попав як тать із татів, —
138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,
139] А іншого в крадіжці звинуватив.
140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,
141] Якщо на вихід ти надій не втратив,
142] Ти слух свій прихили для дальших рад:
143] В Пістойї спершу влада “чорних” згине,
144] Та свій Флоренція поновить лад.
145] Марс пари з долу Магрського підкине
146] У тучі, як вмістилища покар,
147] І буря разом з громом всюди рине;
148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,
149] Яке втече по Піхтовому полю, —
150] Там “білих” остаточний жде удар.
151] Кажу це, щоб тобі завдати болю”.
