1] Додержуючи вічного закону,
2] На небесах меридіан здали
3] Тельцеві сонце, ніч же — Скорпіону.
4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли
5] Іде, не спинений припоном жодним,
6] Бо пильні справи в мандри потягли, —
7] Крутими сходами один за одним
8] Так рушили ми швидше, без розмов
9] Проходом тільки одному свободним.
10] І як малий лелека, що готов
11] Злетіти, крила розправля й, лишати
12] Гніздо страхаючись, склада їх знов, —
13] Жадавши знать, як тільки міг жадати,
14] Я врешті рух зробив після вагань,
15] Як той, хто мову хоче розпочати.
16] І хоч спішили ми на вищу грань,
17] Мій добрий батько вимовив: “Стріляй-но,
18] Бо вже натяг ти лука запитань”.
19] Я, осмілівши, рот розкрив негайно
20] Й почав: “Як схуднуть так могли вони,
21] Коли усі тут не їдять звичайно?”
22] “Ти пригадай, як Мелеагр смутний
23] Згорав, аж поки головня згорала,
24] І знайдеш, — мовив він, — одвіт ясний.
25] Ще помізкуй, як рухами дзеркала
26] Рух віддають ваш, і уздриш гнучким
27] Все те, що мисль твоя твердим вважала.
28] Щоб край покласти сумнівам тяжким,
29] Он Стацій тут, — до нього я звернуся
30] І ліків ранам попрошу твоїм”.
31] “Коли йому я при тобі візьмуся, —
32] Той мовив, — говорить свої слова,
33] То лиш слухняністю з вини звільнюся. —
34] І він почав: — Як в тебе голова
35] Це слово, сину, сприйме й заховає,
36] Тоді її осяє мисль нова.
37] Кров досконала, що не прибуває
38] До спраглих вен, неначе повний стіл
39] Усяких страв, а з серця випливає,
40] Творить нові тіла, в нім взявши сил,
41] Які частками тіло знову творять
42] Із крові, що беруть вони із жил,
43] Пливе туди, про що в нас не говорять,
44] А звідти в кров чужу іде вона,
45] В природний келих, де вони не спорять,
46] А змішуються: з них слабка одна
47] Й терпляча, друга ж — дійова і сміла,
48] Бо з місця досконалого зрина.
49] Вона й береться до складання тіла:
50] Згустить ту кров, яка рідка була,
51] І оживить усе те, що згустила.
52] Душею ставши, сила чимала,
53] Підхожа до рослини всім, крім того,
54] Що йде іще, а та уже дійшла,
55] Цілком подібна до гриба морського,
56] Теж має рух і почуття пізніш
57] Зростає й інше з зародків усього.
58] Так, синку, з серця батька йде повніш
59] І ширше розвиток дочки чи сина;
60] Про це природа дбає найпильніш.
61] Не знаєш ти ще, як стає дитина
62] З тварини, та схибнула в тайні цій
63] Мудріша й вченіша, ніж ти, людина,
64] Навчавши, буцімто в душі людській
65] Можливий розум не перебуває,
66] Бо там не місце здібності такій.
67] Відкрий же груди правді, що все знає,
68] І відай: мозок тільки і живе,
69] Як певну частку в зародку займає.
70] Радіючи на чудо це нове,
71] Рушій найперший їй вдихає духа,
72] Це вмістище для цноти життьове,
73] Який діяльне все вбирає, й руха,
74] І складує у душу — в те одно,
75] Що і живе, і дивиться, і слуха.
76] Поглянь, щоб дивним не здалось воно,
77] Як сонячне тепло, віддавшись грону,
78] Із соками його дає вино.
79] Коли ж у Лахезіс забракне льону,
80] Дух звільнить здібності із тіла вмить,
81] Людські й божественні, немов з полону.
82] Частина більша з них уже мовчить,
83] А пам’ять, розум, воля — від порогу
84] Враз починають в діянні гостріть.
85] Душа, мов чудом чуючи знемогу,
86] На берег падає, на той чи цей,
87] Уперше дізнається про дорогу
88] І йде між душ без м’яса та костей
89] У сяйві сили творчої живої, ,
90] Як і колись, серед живих людей.
91] І як вологи повне дощової
92] Повітря проти сонця розгорта
93] Розкішні різноколірні сувої, —
94] Повітря те, яке навкруг літа,
95] Бере той образ, що душа дарує,
96] Коли стоїть незрушна та густа.
97] Як полум’я за вогником слідкує,
98] Хоч де б він рухатися не хотів,
99] Так образ за душею скрізь прямує
100] І зветься “тінь”, бо йде до всіх кутів
101] За нею; творяться таким звичаєм
102] Знаряддя зору й інших почуттів,
103] Так сміємось ми, так ми розмовляєм,
104] Так плачемо й зітхаємо в журбі, —
105] Та сам ти чув це, йшовши нашим краєм.
106] Тінь обриси свої міня собі
107] Як до бажань і порухів натури.
108] Це все й збудило подив у тобі”.
109] Ми вийшли до останньої тортури,
110] Праворуч рушивши в прохід вузький,
111] І подивлялися вже не на мури,
112] Бо з кручі пломінь вилітав яркий,
113] З провалля ж дужий вихор виривався,
114] Гнав до стіни вогненні язики.
115] І кожен з нас по краю пробирався
116] Один по одному; і тут — в огні,
117] Там — в прірві опинитись я боявся.
118] Вожай мій: “Стережись! — казав мені, —
119] Вузду очей тримай, бо оступання
120] Тут небезпечне, похибки страшні”.
121] І враз “Бог вящей милості” — співання
122] Почув я крізь розжарену глибінь,
123] І виникло поглянути бажання.
124] Уздрів я в полум’ї за тінню тінь
125] І, голову звертаючи на боки,
126] Вбачав то їх, то дальший свій ступінь.
127] Скінчився гімн, і голос чийсь високий
128] “Не знаю мужа” крикнув на краю,
129] І тихо відновився спів широкий.
130] “Діана, — знов гукнули всі, — в гаю
131] Геліки не лишила, бо дівчині
132] Дала Венера трутину свою”.
133] І заспівали знов рухливі тіні
134] Хвалу жіноцтву і чоловікам,
135] Чесноті вірним і своїй родині.
136] Мабуть, кричать вони й співають там,
137] Аж поки палить пломінь, вітром гнаний,
138] І засіб цей нещадний, цей бальзам
139] Загоює нарешті їхні рани.
