1] Якщо колись в поемі цій священній,
2] Де рук доклали небо і земля,
3] А я в роботі гнувся цілоденній,
4] Нарешті втишу лють, яка збавля
5] Мене кошари, де я спав ягнятком,
6] Не знав, що вовча зграя виробля, —
7] То з іншим голосу і вовни статком
8] Вернусь, поет, і вкриюся вінком
9] В хрещальні, де я світло взнав малятком,
10] Бо в віру увійшов, яка цілком
11] Єднає душі з Богом; ради неї
12] Петро витав у мене над чолом.
13] Тут хтось наблизився в сяйній киреї
14] З юрби, де був і перший серед тих,
15] Що стали по Христі архієреї.
16] І Беатріче в почуттях святих
17] Сказала: “Глянь-но, глянь! Ідуть в Галісью
18] Вождя цього вславляти з місць усіх”.
19] Як любий голубок літає виссю,
20] А вгледить любку — пада з вишини,
21] І, вдвох туркочучи, кружляють віссю, —
22] Так — я побачив — князь той видатний
23] Зустрівся радісно з своїм співбратом,
24] І страву вславили удвох вони.
25] Врочисті, світлі, як великим святом,
26] Обидва мовчки встали пред мене,
27] Засліплюючи сяєвом багатим.
28] І владарка лице звела ясне
29] Й сказала: “Душе в огняному диску,
30] Ти місто наше описав сяйне, —
31] Повідай про надії кожну риску —
32] її ж тобі побачить довелось,
33] Коли вам трьом Ісус являвсь у блиску”.
34] “Ти не тремти, сміліш чоло піднось,
35] Бо вже дійшов сюди зі смертних спадів,
36] Вже й луки наші бачити вдалось”, —
37] Так другий пломінь цей мені порадив,
38] І погляд свій я звів до тих вершин,
39] Що вигляд їх мене безмежно надив.
40] “Дозволив наш Властитель верховин
41] Тобі, живому, в потайнім покої
42] Уздріти воєвод його дружин
43] І, досягнувши правди нелюдської,
44] Надію, що веде всіх у любов,
45] Зміцнити і в собі, і в інших втроє.
46] Та що вона і як цвіте, промов,
47] І як вона твій розум покорила”, —
48] Озвався словом другий пломінь знов.
49] Побожниця, яка перисті крила
50] Мені скеровувала в вишній літ,
51] Так відповідь мою упередила:
52] “У войовничій церкві в сотні літ
53] Він перший із надією такою,
54] Що сонце дасть, як писано, нам світ.
55] Тож дано із Єгипту до спокою
56] В святий Єрусалим пройти йому,
57] Хоч він іще воює із судьбою.
58] Два інші запитання не тому
59] Ти ставив, щоб дізнатись, — хай він ширить
60] Вість, як чесноту любиш ти пряму.
61] Я їх йому лишу: він легко змірить
62] І знайде відповідь кінець кінцем,
63] Нехай себе на Божу ласку звірить”.
64] Як учень, що відповіла бігцем,
65] Аби мерщій явить старання ревне,
66] Бо він себе вважає мудрецем,
67] “Надія, — я сказав, — ждання то певне
68] В прийдешнім слави; благосний вінець —
69] їй ґрунт, як і життя безгрішне кревне.
70] З численних зір я сяйво взяв сердець,
71] І почуття у мене вилив щирі
72] Найвищий пана вишнього співець:
73] “На тебе хай надіються, — в Псалтирі
74] Писав, — знайомі з іменем твоїм!”
75] А хто не зна, як у моїй він вірі?
76] Зросив мене росою у своїм
77] Посланні ти, і, повний вод сторічних,
78] Проллюсь на інших у дощі ряснім”.
79] Коли я говорив, то в грудях вічних
80] Святого пломеня тремтів огонь,
81] Спалахуючи в іскрах блискавичних.
82] І він дихнув: “З моїх ще видна скронь
83] Любов до цнот, яка мене в завії
84] До пальм звела, до гір із оболонь,
85] Велить мені дихнути знов про дії
86] Коханої, і річ твоя пливе
87] Нехай про всі обітниці надії”.
88] І я: “Святе письмо, старе й нове,
89] На здруження вказало непреложне
90] Душ з Богом, і в мені цей дух живе.
91] Ісайя мовив, що набуде кожне
92] В своїй землі колись подвійних шат,
93] Земля ж своя їм — то життя тут можне.
94] А зрозуміліше у многократ,
95] Розповідаючи про одяг білий,
96] Твій відкриває в одкровенні брат”.
97] Слова мої в простори ще летіли,
98] Як спів “На тя да уповают” — вчувсь,
99] І зграйним колом хори підхопили.
100] Один з тих пломенів так розгорнувсь,
101] Що якби схожим став кристал у Раку,
102] То взимку б цілий місяць день тягнувсь.
103] Як дівчина, не з примусу, не з ляку,
104] Іде у танці молодих вітать
105] І виявляє шану їм всіляку,
106] Так полум’ям пойняту благодать
107] Побачив я з двома, що йшли у колі,
108] Як їм високі почуття велять.
109] Вона влилась у співи в ореолі,
110] А владарка, мов наречена та,
111] Незрушна, мовчазна, вдивлялась долі.
112] “Його до Пелікана чистота
113] На груди клала, і велике діло
114] Довірено йому було з хреста”, —
115] Так владарка; і це їй зір одкрило,
116] Й вона в красу зоріння все своє
117] Рішуче втупила, невступно й сміло,
118] Мов той, хто дивиться, а в думці є,
119] Що зрить, як сонце тьма перемагає,
120] Бо зрить, як вкруг незримим все стає,
121] Так я дививсь на полум’я безкрає,
122] Коли почув: “Навіщо зір в очах
123] Сліпить, шукавши те, чого немає?
124] Як всі тіла, й моє — у праху прах,
125] Поки не будуть наші числа злиті
126] З тим, що судилось ввік у небесах.
127] Лиш двоє в два убори тут повиті,
128] Ті, що оце знеслись до полюсів,
129] Про що й розповіси в своєму світі”.
130] І тут танок палаючих огнів
131] Змішався разом з мелодійним блиском
132] Троїстих найніжніших голосів,
133] Як перед труднощами або риском
134] Рух весел, що у вирі хвилі рвав,
135] На свист переривається встріч бризкам.
136] О страх який нараз мене обстав,
137] Коли я озирнувсь на Беатріче
138] І не уздрів її, хоча й стояв
139] Із нею поруч в світі, щаснім тричі!
