1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.
4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався
6] І долинав до наших чуйних вух.
7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався
8] На зойк того — і так тому і слід, —
9] Хто пильно збудувать його старався,
10] Ревів стогнанням жертв його обид,
11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,
12] Здавалось, од страждань та болів, блід, —
13] Так, замкнені в палаючім боліді,
14] Говірку позичаючи в огні,
15] Слова з’являлись у туманнім виді,
16] Та зрештою собі шляхи ясні
17] На вістрі язика знайшли в проході,
18] І ринули розбірні й голосні, —
19] Й почули ми: “О ти, хто в нашім роді
20] Ломбардськім щойно чітко говорив,
21] Сказавши: “Йди лишень, із мене годі”, —
22] Я б, може, пізно просьбу повторив,
23] Не пожалій спинитись на хвилину,
24] Як не жалію я, хоч би й згорів.
25] Як зараз впав ти в цю сліпу країну, —
26] Вгорі ж зосталась люба сторона
27] Латинська, що я втратив за провину, —
28] Скажи, чи мир в Романьї, чи війна?
29] Од гір, де Тібр почавсь, до стін урбінця
30] Лежить моя вітчизна чарівна”.
31] Я ще уваги повен був по вінця,
32] Коли мій вождь із доторком легким
33] Сказав: “Промов йому, вшануй латинця”.
34] І тут я волю дав словам таким
35] Без затримок тривалих чи обманів:
36] “О душе, скована вогнем палким!
37] Твоя Романья вся в серцях тиранів
38] Без воєн неспроможна й дня прожить,
39] А нині меч нікого там не зранив.
40] Равенна, як раніш, така ж лежить,
41] У ній орел Поленти загніздився,
42] І Черв’я під крилом його дрижить.
43] А край, що зрештою оборонився,
44] Де ліг француз кладовищем сумним,
45] В зелених лапах нині опинився.
46] А пес Веруккйо з песиком своїм,
47] Які Монтанью вбили так мізерно,
48] Скриплять зубами над шматком смачним.
49] Міста ж біля Ламоне та Сантерно
50] Під юним левом білого герба,
51] Що зазіхає на добро пажерно.
52] Той край, де Савйо ллється з-під горба,
53] Лежить собі між долом та горою,
54] Немов між волею й ярмом раба.
55] Але прошу тебе переді мною
56] Відвертим бути, як я щойно був,
57] Щоб не забувсь ти пам’яттю людською”.
58] Вогонь, мугикнувши, ізнов хитнув
59] Своїм колючим вістрям, і, не знаю,
60] Як саме сталось, зрештою загув:
61] “Якби я вірив, що відповідаю
62] Тому, хто знов побачить білий світ,
63] То мій вогонь би не тремтів без краю.
64] Та ми терпіти будем вічний гніт,
65] Тож віддаватись нічого химерам, —
66] Не боячись ганьби, я дам одвіт.
67] Я воїном був, потім кордильєром,
68] Повіривши у мотуз рятівний,
69] І віру цю святим сповило б флером.
70] Якби мене наш пастир головний
71] Не спокусив — хай злом йому помститься! —
72] Я розповім, як стався гріх страшний.
73] В житті, відколи зміг на світ з’явиться,
74] З дарунком нені з м’яса та кісток,
75] На вдачу був не лев я, а лисиця.
76] Таємних я доріг знав кожний крок
77] І так прехитру лаштував я пастку,
78] Що край землі здригався од чуток.
79] Коли побачив я останню частку
80] Своїм літам, то надійшла пора
81] Згорнуть вітрила і прибрать оснастку.
82] Утіхам давнім всім поклав я край
83] І дурня я прогнав, якого клеїв, —
84] Ах, я нещасний! — і вже бачив рай,
85] Та ватажок новітніх фарисеїв,
86] Що воював в місцях, де Латеран,
87] Не проти сарацинів чи євреїв;
88] Він ворогами мав лиш християн,
89] Які не здобували Акри сміло
90] Й не гендлювали в землях бусурман.
91] Зневажив він свій сан, святе все діло,
92] В мені ж — непоказний, сумирний чин
93] І мотуз, той, що геть ослабив тіло,
94] І як Сільвестра хворий Константин
95] З Сиратті кликав гоїти проказу,
96] Мене намірився закликать він
97] У нього люту вгамувать відразу.
98] 1 знітивсь я, не знавши, що робить:
99] Він нетверезим видався одразу.
100] А він казав: “Душі гризото, цить!
101] Я розгрішу тебе; хай ум багатий
102] Порадить Пенестріну як згубить.
103] Рай можу замикати й розмикати,
104] Ключі я маю для ції мети, —
105] їх не хотів мій попередник знати”.
106] Не міг до мене доказ не дійти,
107] Не втримав слів у власній обороні,
108] Й сказав: “Раз, отче, зняв із мене ти
109] Мій гріх, то удержись в такім законі:
110] Багато обіцяй, а менш роби, —
111] Й восторжествуєш на високім троні”.
112] Франціск по мене злинув на гроби,
113] Та чорний херувим промовив руба:
114] “Облиш, бо він іде в мої раби!
115] Мені душа була у нього люба,
116] Відколи раду він лукаву дав!” —
117] І зараз же вхопив мене за чуба.
118] Він не розкаявсь, прощеним не став;
119] А каючись грішить — дільце мерзенне,
120] Є суперечність в цьому стані справ”.
121] Ой лихо! Чудисько оте скажене
122] Мене за чуб схопило й додало:
123] “А ти й не бачив, що за логік з мене”? —
124] І до Міноса вкинуло, й чоло
125] Насупив той, хвостом крутнув по спині
126] Аж вісім раз, його куснувши зло,
127] Й сказав: “Вогонь — покара цій провині”.
128] Тому я тут в скорботі й муці йду,
129] В огонь одягнений, як бачиш, нині”.
130] І пломінь в дальшу муку та біду
131] Посунув, змовкнувши, червонотілий,
132] Хитавши ріг свій гострий на ходу.
133] А я і вождь — ми разом поспішили
134] Звестись на кам’яної арки шар
135] Над ямою, де муками платили
136] Ті, хто на чварах наживав тягар.
