1] Хто, навіть вільними від рим словами,
2] Повісти міг би, скільки крові й ран
3] Побачив я на дні нової ями?
4] Тут мова лиш заводить нас в обман:
5] Бо наш словник ще дуже невеликий
6] І розум завузький збагнуть цей стан.
7] Якби звелись усі мерці й каліки,
8] Хто кров у благодатному крак>
9] Пулійському пролив під зойки й крики
10] Від рук троян; хто в довгому бою
11] Перснями заплатив данину волі,
12] Як чесний Лівій в книгу вніс свою;
13] Ті, хто відчув непереносні болі,
14] Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,
15] І ті, чиї кістки гниють поволі
16] Під Чеперано, де без алебард
17] Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,
18] При Тальякоццо їх здолав Алард;
19] Коли б на одну купу поскладати
20] Всі кукси й шрами, — їх стократ затьмить
21] Той надто моторошний схов дев’ятий.
22] Побачив я того поміж страхіть,
23] У кого, мов у діжки не до вжитку,
24] Був розруб з губ до місця, чим смердіть.
25] Кишки звисали аж по саму литку,
26] Йшли нутрощі до темного мішка,
27] Де в кал надходить все, що є в спожитку.
28] На мене звівши очі хижака,
29] Розкрив свої він груди до скелета
30] Й сказав: “Дивись, розрубина яка!
31] Дивися на каліцтво Магомета!
32] А спереду йде стогнучи Алі, —
33] Спотворене лице — його прикмета.
34] Усі, хто тут несе в собі жалі,
35] Є сівачами розбрату й розколу
36] І йдуть, порубані, в жахливій млі.
37] А ззаду чорт рубає всіх посполу,
38] Бо грішники гуртом повз нього йдуть,
39] Шматує лезом він усіх спрокволу,
40] Коли вертається скорботна путь.
41] У нас, допоки дійдемо до нього,
42] То всі ушкодження і заживуть.
43] А ти хто, що по краю кам’яного
44] Йдеш гребеня, ти, може, відтягти
45] Гадаєш строк покарання страшного?”
46] “Не вмер він ще, і не гріхи стягти, —
47] Сказав мій вождь, — його повергли в сушу, —
48] Бажання все самому осягти.
49] Умерлий, я його проводить мушу
50] Крізь Пекло, з кола в коло всіх принук, —
51] Це так, як те, що бачу твою душу”.
52] Спинив їх з сотню тої мови звук.
53] Всі, роздивляючись мене єдино,
54] Від подиву забули гіркість мук.
55] “Під ясним сонцем братові Дольчіно,
56] Щоб не зарано впав на наш поріг,
57] Перекажи таке, жива людино:
58] “Готуй припаси, бо глибокий сніг
59] Новарцю стане за підмогу, й з нею
60] Боротись довго ти б уже не зміг”. —
61] Підвівши ногу трохи над землею,
62] Промовив Магомет такі слова,
63] Ступнув та й рушив стежкою своєю.
64] Той, в кого з одним вухом голова
65] Була обкарнана на повну силу,
66] Відтятий ніс і зрізана брова,
67] Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,
68] Як всі, у здивуванні похиливсь,
69] Розкрив горлянку, з крові потемнілу,
70] Й сказав: “Ти не за гріх сюди зваливсь,
71] Я в тій землі, де знають всі латину,
72] Стрічав тебе, якщо не помиливсь.
73] Ти П’єра пригадай да Медічіну,
74] Коли повернешся у чарівну
75] Поміж Верчеллі й Маркабо долину,
76] Ти попередь у Фано сивину
77] Мессера Гвідо з Анджолелло в парі, —
78] Бо прозираєм істину одну, —
79] Що скинуть їх за борт в мішку по сварі
80] Біля Каттоліки на дно руде
81] При зрадному тиранові-почварі.
82] Між Кіпром та Майоркою ніде
83] Не здибувавсь Нептун з таким пороком,
84] Хоч вільно там пірат судно веде.
85] Цей зрадник, що одним лиш бачить оком
86] І править в землях, що їх мій сусід
87] Повік минав би якнайшвидшим кроком,
88] До себе звабить їх, мов для бесід,
89] Але вітрам фокарським необорим
90] Вже їм було б молитися не слід”.
91] І я йому: “Щоб світом я просторим
92] Розніс про тебе звістку між людьми,
93] Скажи: хто це з таким печальним зором?”
94] Тоді він щелепи розняв самі
95] Сусіду, що ішов сумний, в мовчанні,
96] І вигукнув: “А він тепер німий!
97] Це ж він згасив у Цезаря в вигнанні
98] Весь сумнів, бо кого, мовляв, жде трон,
99] Той гаятись не мусить у ваганні.
100] Ой як стогнав, коли його закон
101] Позбавив язика, як плакав з туги
102] Колись швидкий на мову Куріон!
103] Пліч-о-пліч рештки рук підносив другий
104] У темряві, поміж калічних зграй,
105] З лицем, аж почорнілим од напруги,
106] Вигукуючи: “Моску ще згадай,
107] Який сказав: “Раз почали — скінчімо!”
108] І тим приніс біду в Тосканський край”.
109] А я додав: “А в дім твій — смерть, всім зримо!”
110] Й, примноживши страждання, видав виск
111] Та й знову з криками подався мимо.
112] А я, вдивившись в дивовижний тиск,
113] Таке побачив, що розповідати
114] Без свідків я б не взяв на себе риск,
115] Коли б не людська совість: цей вожатий
116] До мене руку із щитом простер,
117] Щоб чистого душею захищати.
118] Побачив я й мов бачу дотепер,
119] Як стежку тіло безголове стеле
120] У стаді покалічених химер.
121] І голову несе воно, дебеле,
122] В простягнутій руці, немов ліхтар,
123] І стогне болісно вона: “Ой, леле!”
124] Він сам собі світив, немов пожар,
125] І був один у двох і двоє в однім,
126] А як — це знає лиш правічний цар.
127] Він зупинився під мостом безводним
128] І руку простягнув свою увись,
129] Щоб зблизитись до нас лицем холодним
130] І мовити: “На мене подивись,
131] Між мертвих дишеш, як живе все диха,
132] Ти згляньсь на тих, що в муці тут злились.
133] Коли ж з мого ім’я всім буде втіха,
134] То знай, що я Бертран де Борн, який
135] Призвів малого короля до лиха.
136] Я сина з батьком ятрив на сварки, —
137] Незгірш Ахітофел Авессалома
138] З Давидом збурював на бій гіркий.
139] Нарешті мозок мій скувала втома,
140] Бо він був зрубаний мечем з хребта
141] Й для нього решта тіла незнайома,
142] Така була мені покара й мста”.
