1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.
4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6] Ці тіні покалічені, страшні?
7] Тебе ж не притягали інші схови,
8] І там же ти не зупинивсь ніде.
9] На двадцять дві аж милі ці закови.
10] А місяць вже під наші ноги йде,
11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,
12] Багато ще небаченого жде”.
13] “Якби ти знав, — я мовив у печалі, —
14] На що я зором націляв своїм,
15] Ти сам би не велів мені йти далі”.
16] Але він рушив, я пішов за ним,
17] Розмову слухавши, на зміст багату,
18] А там додав: “У цім дуплі бруднім,
19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,
20] Напевно, і мій родич зотліва, —
21] Він платить за гріхи велику плату”.
22] Тоді сказав учитель: “Постривай,
23] І думка хай твоя над цим не б’ється,
24] Бо он його майнула голова;
25] Я бачив все, як він між тіней в’ється,
26] Гукає щось, погрожує тобі,
27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.
28] А ти не помічав його в юрбі
29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,
30] Не подививсь на родича в клятьбі”.
31] “О вождю мій, він смерть мав наглу й скору,
32] Яку не відомстили, — мовив я, —
33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,
34] Не змила кров йому гидка сім’я,
35] Тому ми і зустрілися чужими, —
36] Тож співчува йому душа моя”.
37] Наблизились з розмовами такими
38] До скелі ми, і схов новий цей нам,
39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.
40] Коли зійшли ми над останню з ям
41] Тих Лихосховів, і юрма безруха
42] Одкрилася здивованим очам, —
43] Розлігся лемент не одного духа,
44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,
45] Тож затулив собі міцніш я вуха.
46] Такі знялися б стогони, коли б
47] У серпні всі лікарні в Вальдік’яні,
48] В Мареммі, на Сардинії у глиб
49] Занурити у звалище на твані.
50] Такий нестерпний дух сюди проник,
51] Мов гній зібрався в непромитій рані.
52] Ми підвелися на останній стик
53] Довгастої скали, звернувши вліво,
54] І погляд мій, що до імли вже звик,
55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо
56] Слугує Справедливість, бо велить
57] Фальшівникам каратися жахливо.
58] Не знаю, чи було сумніше зріть
59] В Егіні, як людей, тварин до миші
60] Лихе повітря, сповнене страхіть
61] Заразних, вбило все, що тільки дише,
62] І винищило всіх, хто був живий,
63] Та знову людство, як поет нам пише,
64] Пішло уже від сім’я мурашви, —
65] Ніж бачити у цій жахній долині
66] Стражданнями заповнені рови.
67] Хто на живіт упав, а хто на спині
68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,
69] Угору видирались по стежині.
70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,
71] Дивуючися дивом стрічним трупам,
72] Що свого тіла звести не могли.
73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом,
74] Сусідом кожен, сидячи, цілком
75] Від пальців ніг до тім’я вкритий струпом.
76] Не бачив я, щоб працював скреблом
77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати,
78] Чи сторож, змінюючись перед сном,
79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,
80] Та розривав сверблячі пухирі,
81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,
82] І так шкребли по скровленій корі,
83] Як з коропа луску зчищають вміло
84] Або з ляща на чорному дворі.
85] “О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, —
86] Почав мій вождь до одного із них, —
87] Мов кліщами, руками власне тіло,
88] Скажи, латинців чи нема яких
89] Між вами, хай же ти не поламаєш
90] Повіки нігтів для трудів таких!”
91] “Латинці ми, яких ти розглядаєш, —
92] Обидва, — відповів він із плачем, —
93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?”
94] І вождь мій мовив: “Ми разом ідем
95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,
96] Щоб Пекла показати весь об’єм”.
97] Забувши про взаємну допомогу,
98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь
99] Як і всі ті, що чути мали змогу.
100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,
101] Сказав: “Скажи їм, що в думках витає”.
102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:
103] “Хай вічно ваша пам’ять не зникає
104] У першім світі, де людський є плід,
105] Хай під сонцями багатьма сіяє!
106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,
107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,
108] То вам цього стидатися не слід”.
109] “Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, —
110] Сказав один, — мене вогню віддав,
111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.
112] Я, правда, з ним якось пожартував:
113] “Літать я вмію летом небувалим”, —
114] А він, глупак, до цих цікавий справ,
115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.
116] І той, кому доводивсь як синок,
117] Звелів мене згубить вогненним палом.
118] Мінос же, що не робить помилок, —
119] А що в алхімії досяг я висі, —
120] В цей схов послав мене на вічний строк”.
121] І я сказав поетові: “Дивися,
122] Який пихатий сьєнський весь народ!
123] Французи — й ті не так би повелися!
124] А другий прокажений гріховод
125] Таке тоді мені додав: “Крім Стрікки,
126] За скупість гідного всіх нагород;
127] Та й Нікколо, що сім’я вніс гвоздики
128] Найперший в ґрунт, а із садових див
129] Линули урожайні втішні ріки;
130] Ще й товариство, у яке вгатив
131] З Ашани Качча землі всі з садами,
132] Засліплений же розум загубив.
133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме
134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,
135] Хай очі в тебе ще добавлять тями
136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який
137] Алхімією підробляв метали;
138] Пригадуєш, я змалку був такий
139] І в мавпуванні став мастак чималий”.
