1] Коли це семизір’я, в вищім небі
2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,
3] Окрім гріха, не беручи на себе,
4] Всім вказуючи їх моральний дар, —
5] Як наше, нижче, вказує дорогу,
6] Що нею йде до берега весляр, —
7] Спинилося, то старці, вірні Богу,
8] Що поперед грифона йшли за ним,
9] До воза стали, що втишав тривогу.
10] І хтось, мов небом посланий ясним,
11] Гукнув: “Гряди, невісто, от Ліванак —
12] Підтримуваний хором голосним.
13] Немов святі, коли сурма неждана
14] Покличе, встануть з домовин співать
15] Воскреслими устами всі: “Осанна!”, —
16] Так сотні тих, хто ширить благодать,
17] Єгда прорік премудрий, в колісниці
18] Святково стали угорі літать,
19] На спів: “Благословен грядий!” клониться
20] І квіти кидати, додаючи:
21] “Наповнюйте лілеями кошниці!”
22] Бувало, бачиш, з місця не йдучи,
23] Початок дня і схід порум’янілий,
24] А решту неба — в ясній ще ночі,
25] І устає вид сонця потьмянілий,
26] І вранці за серпанками хмарок
27] Дивитись легше диск потуманілий.
28] Отак у хмарі запашних квіток,
29] Що кидали їх ангельські загони
30] Й метали у візок і повз візок,
31] В вінку з олив з-над білої запони
32] Явилась жінка, й згортками спадав
33] Зелений плащ їй на убір червоний.
34] Моєму духу, що не трепетав
35] Уже давно у неї на прикові,
36] Бо вже давно її не зустрічав,
37] Не очі — сили потайні, чудові,
38] Йдучи од неї, й почуття міцне —
39] Дали впізнать колишній чар любові.
40] І тільки бачення моє сумне
41] Висока сила вдарила в хвилину,
42] Що ранила, як змалку ще, мене,
43] Звернувсь я вліво, схожий на дитину,
44] Жалем чи страхом змушувану вмить
45] За мамину приховуватись спину,
46] Хотів сказать Віргілію: “Тремтить
47] Усе в мені з нестримного екстазу,
48] І стала кров, як в юності, горіть”, —
49] Але Віргілій десь від нас одразу
50] Пропав, Віргілій, добрий батько мій,
51] Віргілій, мій вожай з її наказу.
52] І сад, зчужілий матері старій,
53] Не став розрадою сльозам чималим
54] На вмитій росами щоці моїй.
55] “Ти, Данте, за Віргілієм пропалим
56] Не плач іще, за ним іще не плач,
57] Ще маєш плакати під гострим жалом”.
58] Мов адмірал, який в ім’я удач
59] З корми та з носа в морі прикликає
60] Підлеглі судна, пильний оглядач,
61] Такою у коші на лівім краї,
62] Як озирнувся на своє ім’я,
63] Що мимоволі тут в рядок лягає,
64] Побачив жінку на тім боці я, —
65] За мною стежила крізь покривало,
66] Навколо ж гралась ангелів сім’я.
67] Хоча розглянути її спиняло
68] Густіючою тінню на лиці
69] В Мінервиному листі запинало, —
70] Вона промовила слова оці,
71] По-царськи випроставшись мальовниче,
72] Мов той, хто каже головне в кінці:
73] “Вдивляйсь отак — так, так, я Беатріче.
74] Як стати на цю гору зваживсь ти?
75] Не знаєш, що вона щасливих кличе?”
76] У воду глянувши, перевести
77] Я поспішив свій зір в траву, додолу,
78] Бо лоб мій сорому не міг знести.
79] Дошкульність материнського уколу
80] Я взнав, бо в нім чуття мої знайшли
81] З гіркою ніжністю суворість голу.
82] Замовкла; ангели розпочали
83] Усі: “На Тя, Всевишній, уповаю”,
84] Та за “стопи моя” не перейшли.
85] Як сніг, по скелях та по вітах гаю
86] Замерзлий на Італії хребтах
87] З вітрів того, що родить славів, краю,
88] Знов тане і тече в жарких ґрунтах
89] Безтінних, аж ти згадуєш палання
90] Вогню, що віск розтоплює в свічках, —
91] Такий я був, без сліз і без зітхання
92] До того, як крилатих спів почув
93] Після святого вічних сфер співання.
94] Коли ж я з. їхніх голосів збагнув
95] їх співчування більш, аніж сказали
96] Вони б: “Владарко, чим він винен був?” —
97] Крижини, що на серці намерзали,
98] Сльозами й зойками з грудей моїх
99] Виходити крізь очі й рота стали.
100] Благим істотам на благання їх,
101] Не ворухнувшись у коші священнім,
102] Вона відповіла в словах таких:
103] “Чатуєте в кружінні цілоденнім, —
104] Ні тьма, ні сон не скриють найпильніш,
105] Що робить вік у русі нескінченнім.
106] І через те я відповім гучніш,
107] Щоб той почув, хто плаче на тім боці, —
108] Що кари міряють гріхами лиш.
109] Не тільки сфери маю я на оці,
110] Що сім’я перетворюють на плід
111] У спільному зористому потоці,
112] А й весь той благодатний неба хід,
113] Який так може пару піднімати,
114] Що в вишині важкий зникає слід, —
115] Бо цей в новім житті мав дар багатий
116] Із риски вдачі, хоч яка дрібна, —
117] Найвищу славу Богу добувати.
118] Але земля тим менш дає зерна,
119] Як не скропляти потом, мов росою,
120] Чим краща та родючіша вона.
121] Якийсь-то час впливала я красою
122] Свого лиця, і зір дівочий мій
123] Його проводив стежкою прямою.
124] А тільки я поріг лишила свій
125] До віку другого і відлетіла,
126] Як цей піддався суєті земній.
127] Коли я духом підвелась із тіла
128] І виросла в чесноті і красі,
129] Для нього стала менше люба й мила.
130] Неправим шляхом погляди усі
131] Він скерував і лиш мари питався,
132] Що скрізь облуди сіє ті і сі.
133] І в яв, і в снах, яким він віддавався,
134] Нагадувала я про Вишній суд —
135] Але він цим не дуже клопотався
136] Й до того впав, що був би марним труд
137] Великий мій, якби по всій дорозі
138] Не провела його між грішний люд.
139] Отож я стала в мертвих на порозі
140] І в того, хто привів його сюди,
141] Я випросила бути в допомозі.
142] Зазнали б кривди Божі всі суди,
143] Якби він став тут, Лету перепливши,
144] Та й ще покуштував її води,
145] Борг покаяння слізьми не сплативши”.
