1] “Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? —
2] Знов слів жало націлила грізне,
3] Уже і так їх лезом ран завдавши,
4] Й нещадно вдарила вона мене: —
5] Скажи, скажи, визнаннями доповни
6] Моє обвинувачення страшне”.
7] Я був такий бентежний, що гріховний
8] Не міг мій голос із грудей пройти
9] До рота, й зоставався я безмовний.
10] Пождала й мовила: “То як же ти?
11] Відповідай-но, поки Лети хвилі
12] Не змили болісної тяготи”.
13] В збентеженні й страху був ледь я в силі
14] “Так, правда” видавити з уст смутних,
15] Не вуху, тільки оку зрозумілі.
16] Як лук, із сил натягнутий усіх,
17] Рве тятиву, ламається, й важкою
18] Стає стріла у пошуках своїх, —
19] Так я знемігсь під ношею тяжкою,
20] Бо ніс у зойках та сльозах одвіт,
21] І голос зник від смутку й неспокою.
22] Тоді вона: “Коли мій заповіт
23] Тобі “Любити благо”, здавна даний,
24] Повинен був заповнити твій світ, —
25] Які ж провалля та які кайдани
26] Перед собою бачив ці роки,
27] Що забував подальший шлях жаданий?
28] Які приваби та зазив який
29] Читав ти, на чоло красунь зирнувши,
30] Що переслідував їх залюбки?”
31] І довго, тяжко в каятті зітхнувши,
32] Насилу весь свій голос я зібрав,
33] Заледве тільки рота розімкнувши,
34] І з плачем вимовив: “Щоденних справ
35] Брехливі радощі звели з дороги,
36] Як тільки вид ваш із очей пропав”.
37] Вона ж:” Хоч ти б весь час мовчав, убогий,
38] Або вигадував за річчю річ,
39] Але суддя всю правду знає строгий.
40] Коли ж зізнатись у провинах ввіч,
41] З обмитим щирими сльозами зором,
42] То тут точило кружить вістрю встріч.
43] Проте, щоб взяв тебе ще більший сором
44] З твоїх помилок і на інший раз,
45] Сирен зачувши, ти лишавсь суворим, —
46] Насіння плачу кинуть — мій наказ,
47] І слухати: не так чинити мали
48] Кістки мої, заховані од вас.
49] Такої радості ще не давали
50] Колись тобі природа й твір митця
51] Як риси ті, що прахом нині стали.
52] Тоді ж, коли найвища радість ця
53] З моєю смертю зникла, то навіщо
54] Було вертать до смертного лиця?
55] І тільки стрельнула брехня найнижча,
56] Тобі звести слід очі ввись було,
57] Слідом за мною — я ж бо правда віща.
58] Тягар було не брати на крило
59] Й не піддаватися ані дівчатку,
60] Ні іншому чомусь, що б там не йшло.
61] Мисливця вбачить досить пташенятку
62] Лиш двічі-тричі, і тікає птах
63] Тенет чи стріл, в яких нема нестатку”.
64] Як дітлахи із соромом в очах
65] Понуряться, коли ти їх картаєш,
66] І мовчки каються в своїх гріхах,
67] Так я стояв. Вона ж: “Коли страждаєш,
68] Лиш чуючи, то бороду зведи,
69] Бо дивлячись — ще більш страждати маєш”.
70] Мерщій дуби із ґрунту, мов з води,
71] Геть вивертає наський вітер зразу
72] Чи той, що з краю Ярби мчить сюди,
73] Ніж підборіддя зводив я з наказу,
74] Де в слові “борода” замість “лице”
75] Гірку отруту вчув я і образу.
76] Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,
77] Що перестали первістки творіння
78] Змикать круг воза квіткове кільце.
79] І ще уздрів я, мов серед проміння,
80] Що Беатріче зір тримала свій
81] На звірі двоєдиного коріння.
82] На тому березі, в габі ясній,
83] Була ще краща, ніж коли бувала
84] Найкращою з красунь на кулі всій.
85] Відчув я каяття кропивні жала,
86] Й чим більше щось любив, було, колись,
87] Тим більш ненависть нині повивала.
88] І так жалі у серце уп’ялись,
89] Що впав я. Знає владарка стеменне,
90] Які події далі відбулись.
91] Коли ж з душі знялось ярмо тяженне, —
92] Схилилась жінка, давній мій водій,
93] І мовила: “Тримайсь, тримайсь за мене”.
94] Й занурила у річку, а тоді
95] Вмить потягла, заглибивши до рота,
96] Мов човника по лагідній воді.
97] Блаженства берег, де була чеснота
98] Й співали: “Окропи мя”, — близько був,
99] Та це списать — не до снаги робота.
100] І мимоволі я нараз пірнув,
101] Бо жінка, склавши пальці, тім’я ними
102] Моє натисла, й я води ковтнув.
103] Між чотирма жінками чарівними
104] Поставила мене, й вони сами
105] Руками стали обіймать своїми.
106] “Ми — німфи тут, зірки ми — в прірвах тьми.
107] Ще Беатріче не було на світі,
108] їй слугувати готувались ми.
109] Тебе на очі, для добра відкриті,
110] Зведем, хай тільки погляд погострять
111] Тобі ці троє, зором знамениті”.
112] Співаючи, мені звеліли стать
113] Проти грудей грифона, і плечима
114] До нас була кохана благодать.
115] І ще сказали: “Тут слідкуй очима,
116] Бо ти стаєш перед смарагда грань,
117] Й до нього спрага в тебе невтолима”.
118] І тисячі роз’ятрених жадань
119] З моїм скували зором зір невинний,
120] В грифона втуплюваний без вагань.
121] В її зіницях звір двополовинний,
122] Як в дзеркалі світило, відбивавсь,
123] Являвши вид то орлій, то левиний.
124] Зміркуй, читачу, як я здивувавсь,
125] Побачивши, що звір, без змін на очі,
126] На іншого в очах перекидавсь.
127] Я, дивлячись на чудо це пророче,
128] Тієї їжі споживав шматок,
129] Яку хто більше їсть, то більше хоче.
130] А троє гарних молодих жінок,
131] Наділених, мабуть, званням високим,
132] По-ангельськи співали під танок.
133] “Глянь, Беатріче, глянь пресвітлим оком, —
134] Я чув слова, — на вірного свого:
135] Прийшов до тебе шляхом він жорстоким.
136] Зласкавсь, будь ласка, над слізьми його,
137] Відкрий свої уста, хай він спізнає
138] Ще другу красоту єства твого”.
139] Живого світла сяєво безкрає!
140] Чи на Парнасі є завзятий хтось,
141] Хто з джерела жагу задовольняє,
142] Хто б зважився і щоб йому вдалось
143] Тебе таким списать, яке розкрилось
144] І в тінь гармонії небес влилось,
145] Коли перед очима появилось?
