1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,
2] Переді мною стала рать свята,
3] Що з нею взяв Христос свій шлюб кривавий.
4] А та, що в льоті зір і спів зверта
5] На блиск того, кого вона кохає
6] Й кого велична робить доброта,
7] І, як крильми родина бджіл махає
8] На квітку ще і ще й летить назад,
9] Де їх труди солодкість просякає, —
10] Злітала в наймахровішу з засад,
11] Із льоту повертаючи швидкого
12] В її любові віковічний сад.
13] Всі лиця кольору були жаркого,
14] А крила — золоті, й убір такий,
15] Що снігу не знайти ніде такого.
16] Вони від пелюсток на пелюстки
17] Лили і мир, і пал вгорі та долу,
18] їх беручи із Божої руки.
19] Ширяючи між східцями престолу
20] І квіткою, полки святих могуть
21] Не заважали зору й ореолу:
22] Господні сяйні сили в світ ідуть
23] В тій мірі, щоб йому відповідала,
24] Й завад ніколи тут не може буть.
25] Держава ця, радіюча і стала,
26] Рясна на стовпища нові й старі,
27] Свою любов і зір до цятки слала.
28] Троїсте сяйво, що в одній зорі
29] Блискочеш в очі, — наче мирні віти,
30] До наших бур схили свій зір вгорі!
31] Якщо вже варвари, діставшись звідти,
32] Де кружить свій щоніч Геліка стан,
33] А перед нею — син, в любов сповитий,
34] Запали в Римі в непритомний стан,
35] Коли, мов чудо, з смертними не схоже,
36] їм встав перед очима Латеран, —
37] То я, коли зміняв людське на Боже,
38] На вічність — час короткий та плохий,
39] Флоренцію — на місто праве й гоже,
40] Який удар я раптом вчув лихий!
41] Потрапивши між нього та відради,
42] Волів, щоб став сліпий я та глухий.
43] І як прочанин оглядає радий
44] Освітлений обітницею храм
45] І в думці вже описує облади, —
46] Надав я волі жадібним очам
47] І зором перебіг по сяйних лавах
48] Вгорі, внизу, навкруг, і тут, і там.
49] Сувій облич сіяючих, яскравих
50] У світлі й усмішках я розгорнув
51] І лиць, похвал достойних, нелукавих.
52] Будову Раю я вже озирнув,
53] Але, спинившись перед розгляданням
54] Частин його, їх форми не збагнув
55] І озирнувсь, озорений жаданням
56] Про те, що для ума було трудним,
57] До владарки звернутися з питанням.
58] Та ждав одне, а здибався не з ним:
59] Не Беатріче вздрів, але старого
60] В убранні, притаманному святим.
61] Зичливістю весь образ діда цього
62] У душу глибоко мені запав
63] І виглядав по-рідному, не строго.
64] І: “Де ж вона?” — я зараз же спитав,
65] А він: “Щоб не лишавсь ти сам у тузі,
66] Від Беатріче щойно тут я став.
67] На третю лаву у найвищім крузі
68] Поглянь — вона вже відчуває мир
69] На троні, даному їй по заслузі”.
70] Не відповів я й, знявши вгору зір,
71] Побачив, як вона сидить уроче
72] В вінку з яскравих, променистих зір.
73] Із високостей, звідки грім гуркоче,
74] До глибу, де придонний плин тече,
75] Не більша віддаль одбирає очі,
76] Як в Беатріче від моїх очей;
77] Але ця даль обличчя не згасила —
78] Воно й крізь відстань сяло гаряче.
79] “О владарко, моїх надій ти сила,
80] З якою, щоб мене порятувать,
81] Свої сліди у Пеклі ти лишила!
82] В усім, що дозволяла споглядать
83] Ти з добрості й могутності своєї,
84] Я впізнаю потугу й благодать.
85] До волі з рабства провели моєї
86] По всіх стежках, по тропах всіх вони,
87] Де тільки влади міць була твоєї.
88] Щедротами мені ти сохрани
89] Здорову душу з тілом не опрічно
90] І потім вгодною тобі звільни!”
91] Так я благав. Вона, здаля незвично,
92] Всміхнулась, глянула на мене й знов
93] Вдивилась в джерело, що ллється вічно.
94] І дід святий: “Щоб ти мети дійшов, —
95] Сказав, — я слушну дам тобі пораду,
96] Як просьба вказує й свята любов.
97] Обвівши зором обвід цього саду,
98] Божественного променя цей дар
99] Ти сприймеш легше на свою відраду,
100] Й цариця неба, що увесь їй жар
101] Любовний я несу, поможе в цьому,
102] Бо я — навіки вірний їй Бернар”.
103] Мов той, хто йде з Кроації, із дому,
104] Поклавши, залишаючи сільце,
105] Вероніку побачити відому,
106] І думає, як поглядить на це:
107] “О Господи святий, Христе Ісусе,
108] То справді в тебе ось яке лице!”, —
109] Таким був я, в душі вчувавши струси
110] З краси того, хто жив у світі сліз
111] І не піддався впливові спокуси.
112] “О сину ласки, бачить сяйво риз, —
113] Почав він, — зір у тебе неспроможний,
114] Бо ти весь час вдивляєшся униз.
115] Ти ж роздивись круги окремо кожний,
116] І трону досягнеш цариці скл,
117] Якій весь край скоряється побожний”.
118] Я очі звів: як вранці небосхил
119] Яскравіший на сході, ніж у жодній
120] Частині, де зникає знак світил,
121] Я, зводячи свій зір, мов із безодні,
122] Побачив, що середина кайми
123] Пруги лишила темні та холодні
124] Як дужче пломеніє там, де ми
125] Ждем дишля, згубного для Фаетона,
126] Обабіч же — дедалі більше тьми,
127] Так мирна орифлама та червона
128] Посеред смуг темніших, неярких
129] Мінилася, мов огняна корона.
130] Я бачив юрми ангелів святих
131] Співали посередині й світились,
132] І блиск і вміння розрізняли їх.
133] Я бачив, що, коли вони крутились,
134] їм слала’усміх, як м’який єдваб,
135] Краса, й на неї радо всі дивились.
136] Зі скарбом слів, як і уяви, я б,
137] Скромнішим бувши із людей, смиренний,
138] Не описав найменшої з приваб.
139] Бернар, побачивши, як очі в мене
140] Принадив пал, що і його палив,
141] У нього затопив свій зір вогненний,
142] І зір мій теж сильніш запломенів.
