1] В очах моїх міцна така напруга
2] Була з десятирічної жаги,
3] Що проти неї никла всяка друга.
4] Ховавсь уважний зір за мур благий —
5] Його в мережі так тримав пестливо
6] Божественний той усміх дорогий.
7] Та мусив погляд я звернути вліво,
8] Бо вигуки почув неголосні
9] Тих трьох богинь: “Занадто вже сміливо!”
10] Осліплення, яке дають вогні
11] Побаченого сонячного диску,
12] На хвилю одібрало зір мені.
13] Коли ж я звикнув до малого блиску
14] (Кажу “малого”, бо не тим було
15] Те сяйво, що з чужого збувсь я тиску),
16] Помітив я, що вправо враз пішло
17] Славетне військо, і перед очима
18] У нього сонце й сім вогнів пливло.
19] Як полк заходить лівими плечима,
20] А потім всі під прапором стоять,
21] Щоб шикувалась лава незлічима,
22] Так ця небесної держави рать,
23] Це воїнство круг повоза зімкнулось,
24] Який не починав ще завертать.
25] Нарешті все жіноцтво озирнулось,
26] Грифон же зрушив, обернувши вид,
27] І ні пірце на нім не ворухнулось.
28] Прекрасна, що скеровувала хід
29] За колесом зі Стацієм і мною,
30] Крутішої дуги лишала слід.
31] Під спів з небес розмірною ходою
32] Ми рухалися лісом самітним,
33] Що Євиною позначивсь виною.
34] Як тричі луком стрельнути тугим, —
35] Ми стільки йшли до дерева сухого,
36] І Беатріче стала перед ним.
37] “Адам!” — з докором всі шептали строго,
38] Оточуючи яблуню сумну,
39] Що зовсім не росло на ній нічого.
40] Чим вище, більшало в широчину
41] її гілля; схилявшись смаглим лобом,
42] Індійці б славили в ній вишину.
43] “Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом
44] Ти дерева, бо гарний має смак
45] Та браму різним відмика хворобам!”
46] Навколо товплячись, гукав усяк;
47] І мовив звір подвійної природи:
48] “Скрізь правди сім’я бережеться так!”
49] Він дишля за ріжок без перешкоди
50] Вузлом прип’яв до яблуні-вдови —
51] Й єдине ціле склали дві породи.
52] Як тужать в нас дерева без листви,
53] Коли ж велике світло йде в промінні,
54] Що ллє позад небесної плотви,
55] Брунькують враз та барви всі первинні
56] Собі вертають, поки сонцю віз
57] Готується не в іншому зорінні, —
58] Так раптом одягнувсь у розкіш риз,
59] Що тон троянд, з фіалковим зливали,
60] Той стовбур, де гілля було як хмиз.
61] Ніколи я не чув, щоб так співали,
62] Бо на землі такий не лине спів,
63] І я знести не міг чуттів навали.
64] Коли б я мав снагу та відтворив,
65] Як повість про Сірінгу очі пильні
66] Склепила, й пильний зір за це сплатив, —
67] Мов той, хто дав з моделей безпомильні
68] Малюнки, свій би сон я описав:
69] Та краще зроблять це умілі й сильні!
70] Я ж перейду на мить, коли устав,
71] Бо в одіж сну проникнув блиск рожевий
72] І голос вигукнув: “Устань і вслав!”
73] Мов квіт уздрівши ніжний яблуневий,
74] Що втіху ангелам дає плодом
75] І празник в небі прикраша вогневий,
76] Іаков з Іоанном і Петром.
77] Підняті голосом, що мчить в просторі
78] І має владу і над кріпшим сном,
79] Побачили — немає на Фаворі
80] Ураз обох — Мойсея та Іллі,
81] А сам Господь явивсь в новім уборі, —
82] Я теж схопивсь і добрість на чолі
83] Побожниці уздрів, що таємниче
84] Вела мене по річці й по землі.
85] Спитав схвильовано: “Де Беатріче?”
86] Й вона: “Поглянь, під деревом сидить
87] В новому листі і тебе ось кличе.
88] Поглянь, громада ця навкруг стоїть,
89] Та ж за небесним звіром шлях прослала,
90] І співи ніжні линуть у блакить”.
91] Не знаю я, чи ще вона мовляла:
92] Бо перед поглядом була ота,
93] Що розумові уші затуляла.
94] Сиділа прямо на землі, проста,
95] Мов силою двоїстого грифона
96] Прип’ятий повіз стерегла, свята.
97] Була круг неї німф сімох заслона
98] І факели тримала, мур немов,
99] Що не боявся Австра й Аквілона.
100] “Походиш трохи серед цих дібров,
101] А там зі мною будеш вічно в Римі,
102] Куди Христос як римлянин ввійшов.
103] Для світу ж, де провини незчислимі,
104] На повіз цей поглянь, а там спиши
105] Події, що очам постануть зримі”, —
106] Так Беатріче. З щирої душі
107] Я, підкоряючись її наказу,
108] Спинив свій зір і розум на коші.
109] Небесне полум’я, яке одразу
110] На землю падає із гущі хмар,
111] Так не злітало з вишини ні разу,
112] Як птах Юпітерів, що вмить удар
113] Од верху скрізь завдав по листю й вітах,
114] Які з’явились, мов нежданий дар,
115] По возу врешті, що стояв на квітах, —
116] І той хитнувсь, мов буря потягла
117] Його по хвилях пінявих, сердитих.
118] Я ще побачив, як лиса повзла
119] До пишної в тріумфі колісниці,
120] Бридка, худюща, зголодніла й зла.
121] І стала дорікать за вчинки ниці
122] Владарка їй моя, й якнайскоріш
123] Пропала ця кощава тінь лисиці.
124] Я ще орла побачив: як, давніш
125] Злетівши, знову сів на віз жаданий,
126] Насипав пір’я з себе повний кіш.
127] І наче з серця, що болить од рани,
128] Із неба голос жалібний розливсь:
129] “Мій човнику, який вантаж поганий!”
130] А там здалось мені, мов ґрунт розсівсь
131] Між двох коліс, і я побачив змія,
132] Який хвостом у повіз знизу в’ївсь,
133] Мов жало з ранки, витяг лиходія
134] Свого із подення та й зник назад,
135] Бо вже доволі вдовольнила дія.
136] Недоломки ж, як той живучий сад
137] Вкривається весь листом, пір’ям вкрились,
138] Залишеним із добрих, знать, засад.
139] Усі колеса й дишель оперились
140] За мить таку недовгу, що в устах
141] За неї віддихи б не повторились.
142] Із дишля троє і по всіх кутах
143] Повипиналиєь голови з будови
144] Нечуваної, що спорудив птах.
145] Три мали по два роги, як корови,
146] А кутові — лише по одному, —
147] Чи був іще де звір семиголовий?
148] Неначе башта на круту строму,
149] Повія до повозки пресвятої
150] Зійшла, бридка у стиді своєму,
151] А поруч дикий велет став у зброї,
152] Либонь, щоб не хапнули, крадії,
153] Й щомиті цілувалися обоє.
154] Як раптом на мені вона свої
155] Нахабні очі жадібно спинила,
156] Лихий коханець враз шмагнув її,
157] В злобі, яка від ревнощів кипіла,
158] Страшидло відіпнув і втяг у ліс,
159] Де гущина з моїх очей вхопила
160] Повію й звіра, що із воза зріс.
