1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,
2] Щоб міг відповідать безодні тій,
3] Де починаються всі скелі й гори,
4] Я б вилив сік своїх думок і мрій
5] Якнайповніше, а без цього статку
6] Підношу полохливо голос свій,
7] Бо значно важча справа — без остатку
8] Дна світового дати малюнки,
9] Аніж дитячий белькіт: “мамко”, “татку”.
10] Поможуть віршу хай святі жінки,
11] Як Амфіону будувати Фіви,
12] Щоб він уславив бачене, дзвінкий!
13] О створений на лихо роде хтивий,
14] Думки про тебе в нас такі сумні!
15] Вже вівці кращі, аніж ти, бунтливий!
16] Коли ми опинилися на дні
17] В гіганта під ногами, я негайно
18] Став оглядати мури обвідні.
19] Зачулось враз: “Уважніше ступай-но,
20] Не йди по головах братам в біді,
21] Бо й так вони страждають надзвичайно!”
22] Оглянувшись, побачив я тоді,
23] Що під ногами озеро, дзеркалам
24] Подібне, але зовсім не воді.
25] Узимку під таким товстим вкривалом
26] Не спить Дунай поміж австрійських рік,
27] Чи Танаїс ген за холодним валом;
28] Коли б то величезний Тамберник
29] На озеро це впав, чи П’єтрапана, —
30] Крізь лід би жоден камінь не проник.
31] Як жаба висуває, мов із жбана,
32] З води свій писок кумкать в пору спек,
33] Коли селянка снить жнивами зрана,
34] Так мертві тіні в лід, немов у глек,
35] До ліній стиду на лиці ховались,
36] Зубами повторявши стук лелек,
37] Обличчями найнижче всі схилялись;
38] Про холод — ротом, а в чуттях тяжких —
39] Про болі серця — зором признавались.
40] Спустивши очі, біля ніг своїх
41] Побачив я дві тіні зледенілі,
42] Що й кучми переплутались у них.
43] “Скажіть ви, стиснуті в єдиній брилі, —
44] Сказав я, — хто ви?” Не звелись самі,
45] Лиш вбік зирнули, скільки чулись в силі.
46] І тут їх очі налились слізьми;
47] І сльози бралися відразу льодом
48] Від холоднечі вічної зими.
49] Вони були подібні двом колодам,
50] Які скобами збиті ще міцніш,
51] Аніж цапи б сплелись в борні над бродом.
52] А інший, прихиливши вид щільніш,
53] Який з морозу без ушей зостався,
54] Сказав: “Чом в нас, як в дзеркало, глядиш?
55] Щоб ти докладно про обох дізнався, —
56] Діл, де біжить Бізента, в їх роду
57] І від Альберто, батька їх, дістався.
58] Вони й одноутробні, на біду,
59] Нікого ти не знайдеш у Каїні,
60] Хто більше б заслужив тремтіть в льоду:
61] Ні той, кому пробив — йому і тіні —
62] Огруддя списом доблесний Артур,
63] Ані Фокачча, ані той в глибині,
64] Хто заступа нам стежку до тортур
65] І називався Сассоль Маскероні, —
66] Його в Тоскані знає кожен мур.
67] І, щоб не бути в розпитів полоні,
68] Дізнайсь, що Камічоп де Пацці я
69] Й мені Карлін потрібен в обороні”.
70] Я тисячі тих бачив, хто з лиця
71] Був синій, як собака, й зріть не можу
72] Відтоді крижаного озерця.
73] Чим більше наближалися ми к ложу,
74] Куди стремить усяка річ важка,
75] Тим я від страху був у більшім дрожу.
76] Чи випадковість, чи судьба така, —
77] Йдучи повз діл, весь од голів строкатий,
78] Торкнувся враз я одного виска.
79] І дух з плачем гукнув: “Чого штовхати?
80] Коли ти не з’явився відомстить
81] За Монтаперті, то чого топтати?”
82] І я: “Мій вчителю, дозволь просить,
83] Постій, мою послухай просьбу щиру,
84] Ми потім надолужим кожну мить”.
85] Мій вождь погодивсь, я ж сказав блюзніру,
86] Який брехав гидкіш за всіх собак:
87] “Хто ти, що поспіль всіх ганьбиш над міру?”
88] “А сам ти хто, — промовив він, — що так
89] На лиця ти ідеш по Антенорі, ,
90] Немов живий ступає на стрімчак?”
91] “А я живий і є, не будеш в горі,
92] Мабуть, коли, — одвіт мій був такий, —
93] Уславлю я тебе в земнім просторі”.
94] І він: “Якраз я хочу навпаки, —
95] Йди геть звідсіль; кінчай цю мову кляту;
96] Не місце тут розводить балачки”.
97] Схопив я за потилицю кошлату
98] Й сказав: “Мені своє ім’я назвеш,
99] Бо обскубу я голову патлату”.
100] А той: “За те, що ти мене скубеш,
101] Я не скажу, хто я, хай і каліччя,
102] Хай тисячу разів мене клянеш”.
103] Я намотав собі на передпліччя
104] І висмикнув волосся жмут товстий,
105] А він із гавкотом ховав обличчя.
106] Коли гукнув хтось: “Бокко, з чого ти?
107] Хіба не досить щелепами гримать,
108] А ти ще й гавкаєш? Під три чорти!”
109] Я мовив: “Можеш язика притримать,
110] Запроданцю! Вернусь — і все повім,
111] І від ганьби ім’я тобі не вимить!”
112] “Іди, — він мовив, — всім брехать живим,
113] Не обминай лиш згадкою живою
114] Цього із язиком його швидким.
115] Він плаче за французькою грошвою,
116] “Мені там, — скажеш, — стрівся Двера злий,
117] Де всі корою вкриті льодовою”.
118] Про інших зайде мова ще коли, —
119] Он Джанні Сольданьєр, он Беккерія,
120] Якому рідні комір розсікли.
121] Тут всі — від Ганелона-лиходія
122] До того, хто болонцям ключ одніс,
123] Як пойняла Фаєнцу сонна мрія”.
124] Пішли ми, й враз вождю я руку стис,
125] Уздріли двох, вморожених в крижину, —
126] З них верхній капшуком на нижнім звис
127] І, як вмирущий з голоду в хлібину,
128] Несамовито вгризся в місце, де
129] Із черепа заходить мозок в спину.
130] І не лютіш, помщаючись, Тідей
131] Пив Меналіппа кров зі скронь гарячу,
132] Ніж цей впивавсь у вмістище ідей.
133] “О ти, що виявляєш лють звірячу,
134] Гризучи голову в страшній грозьбі,
135] Скажи мені, — сказав я, — хай побачу,
136] Чи справедливий ти в своїй злобі.
137] Хто ти, скажи, й якій ти мстиш мерзоті, —
138] І в світі дещо я зроблю тобі,
139] Поки не всохне мій язик у роті”.
