1] Коли кінчиться партія у “цари”,
2] Той, хто програвсь, од люті аж пашить,
3] Повторюючи всі костей удари,
4] За другим же юрба канюк спішить, —
5] Той зайде перед ним, смикне той ззаду,
6] А той ще — збоку ближче забіжить.
7] А він іде, всіх слухаючи зряду,
8] Щось даючи, аби прохач відстав,
9] І тим рятується, на їх досаду.
10] Отак і я обличчя повертав
11] У натовпі густому на всі боки
12] Й звільнився врешті, всім-бо обіцяв.
13] Там аретинець був, що скін жорстокий
14] Сталь Гіно Такко завдала йому,
15] І той, хто впав при втечі до протоки.
16] Там зводив руки на мольбу німу
17] Новелло Федеріго й той пізанець,
18] Чий батько добрість виявив саму.
19] Граф Орсо теж був, як і смерті бранець,
20] Що заздрість принесла сердезі край,
21] Хоч, мовив, був не за гріхи вигнанець.
22] Кажу про П’єра де ла Брочча. Хай
23] Брабантська донна дбає що є сили,
24] А то опиниться між гірших зграй!
25] Скінчивши з тінями, які молили,
26] Щоб інші помолилися за них,
27] Аби найшвидше в рай вони ступили,
28] Почав я: “Десь-то у рядках своїх
29] Ти кажеш, світе мій, що не поможе
30] Молитва проти вироків святих.
31] Всі ж молять тут про милосердя Боже…
32] Невже надії їх — лише мана?
33] Чи я не так тебе тлумачу, може?”
34] А він мені: “І мисль моя ясна,
35] І їх не зрадять їхні сподівання,
36] Коли продумати усе до дна.
37] Бо не змаліє суду владування,
38] Як вмить вогонь любові зробить те,
39] Що робить довге тут перебування.
40] Коли ж писав я слово це просте,
41] Ще не могла молитва гріх обмити,
42] Для неї ще чужим було святе.
43] Високий сумнів слід твій пригнітити,
44] Зажди, чи та не ствердить це тобі,
45] Хто буде істині й уму світити.
46] Не знаю я, чи втямив ти собі,
47] Що мовлю про щасливу Беатріче,
48] Яка тебе чекає на горбі”.
49] А я: “Мій проводирю, йдімо швидче,
50] Я вже не стомлююся, як колись,
51] І тінь гори поквапитися кличе”.
52] Він одповів: “Ми день іти взялись,
53] Щоб путь скінчити вечором затишним,
54] Але думки ці наші не збулись,
55] І поки станеш на шпилі горішнім,
56] Той верне, хто за гору там іде,
57] І полум’ям тебе засліпить пишним.
58] Он глянь — душа сидить і нас не жде,
59] А поглядає навкруги байдуже, —
60] Хай скаже, найкоротша стежка де”.
61] Наблизилися ми. Ломбардська душе,
62] Яка була велична й горда ти,
63] Яка поважна і шляхетна дуже!
64] Вона без слів давала нам пройти,
65] Лиш погляд кидала на нас вогнистий,
66] Мов лев на відпочинку, з висоти.
67] І підійшов Віргілій променистий,
68] І запитав її про зручний шлях.
69] Вона ж не побажала відповісти,
70] Та поцікавилась, в яких краях
71] І як жили ми. Ледь вожай промовив:
72] “Я мантуанець…” — раптом у думках
73] Схопився дух, як вітру ніжний повів:
74] “Ти з Мантуї! Там і моє село,
75] Сорделло я!” — І обіймав, здоровив…
76] Рабо Італіє! Скорбот житло,
77] Судно без стерника під хуртовину!
78] Не владарка земель — блудниць кубло!
79] Зачувши про кохану батьківщину,
80] Тінь благородна миттю підвелась
81] До співвітчизника, як личить сину.
82] А в тебе колотнеча здійнялась
83] Між городянами над всяку міру,
84] І вкруг стіна за ровом зіп’ялась.
85] Поглянь по берегах морського ширу,
86] Злощасна, і на себе зір зведи, —
87] Чи є куток, який радів би миру?
88] Юстініан узду був назавжди
89] Надів тобі, в сідлі ж нема нікого, —
90] Тож сором став би менший без вузди.
91] А ви, святоші, кесаря нового
92] Та посадили б до його сідла,
93] Якби ви Бога слухали живого.
94] Та кінь здичавів з неслухнянства й зла
95] Бо від острог тоді став одвикати,
96] Як ваша цю вузду рука взяла.
97] Ти ж, німцю Альберте, волів тікати,
98] Бо кінь не хоче в збруї йти твоїй,
99] А ти ж в сідло повинен був сідати.
100] Бодай Суддя правдивий присуд свій
101] На кров твою з зірок небесних кинув
102] Такий, щоб ужахнувсь наступник твій!
103] Ти з батьком рідним, що на тебе вплинув,
104] Затягнуті в зажерливості твань,
105] Дали, щоб сад імперії загинув.
106] Ти на Монтеккі й Капулетті глянь,
107] Мональді й Філіпескі, безтурботний,
108] Яких знегод зазнали та страждань.
109] Жорстокий, глянь на згин безповоротний
110] Твоєї знаті під ярмом страшним,
111] На Сантафйор сплюндрований, скорботний.
112] Ти глянь на плачучу столицю — Рим,
113] Почуй вдовину голосьбу даремну:
114] “О кесарю, чом ти не став моїм?”
115] Ти глянь на земляків любов взаємну, —
116] І якщо й слід чуттів у тебе щез,
117] Хоч здумай про свою неславу темну!
118] Скажи, Юпітере, ти ж бог чудес,
119] Що дав себе за людство розіпнути, —
120] Чи поглядаєш ти сюди з небес,
121] Чи, може, десь готуєшся звернути
122] З глибин своїх думок таке на нас,
123] Чого ми й не спроможемось збагнути?
124] Міста Італії тривалий час
125] Тиранів повні, й пнеться на Марцелла
126] Селюк як ватажок прихильних мас.
127] Флоренціє моя! Ти будь весела,
128] Тебе це слово не торкнеться ввік, —
129] Твій мудрий люд міста дивує й села!
130] Багато хто у серці правду звик
131] Ховать, щоб лук не натягати в русі, —
132] Твій люд для правди розв’язав язик.
133] Багато хто себе посад спокусі
134] Не дасть зманить. Твій люд — не те, повір:
135] Його не кличуть — сам кричить: “Беруся!”
136] Є в тебе гроші, є розважність, мир —
137] Отож лишайсь вдоволена собою!
138] Коли це правда — не страшний докір.
139] Афіни й Спарта вславлені судьбою
140] За їх державність справіку були, —
141] Та не угнатись древнім за тобою!
142] Достойна ти найвищої хвали,
143] Бо заклади, що в жовтні встановляла,
144] Півлистопада б ледве прожили.
145] Чи полічити, скільки ти міняла
146] Законів, звичаїв, монет, округ,
147] Скількох у громадянстві поновляла?
148] Коли при пам’яті, поглянь навкруг, —
149] Побачиш, що нагадуєш ти жінку,
150] Яка в перинах мучиться з недуг,
151] Метаючись без сну і відпочинку.
