1] “Відколи Константин орла у небі
2] Пустив навпроти, а не по слідах
3] Того, хто взяв Лавінію за себе,
4] Сто літ, і сто і більше божий птах
5] Жив на кінці Європи, край Троади,
6] Звідкіль злетів колись він по світах,
7] І попід тінню крил своїх без вади
8] Передавав з рук в руки берло й сан,
9] Коли й мені тягар дістався влади.
10] Там був я цезар, тут — Юстініан.
11] Займавсь огнем я першої любові,
12] Коли закони очищав з оман.
13] Ізмалку я в одну, не в дві Христові
14] Природи твердо вірив, мов граніт,
15] І щиро віддавався цій обмові,
16] Але благословенний Агапіт,
17] Найвищий пастир, в казаннях церковних
18] Відкрив мені святої правди світ.
19] Повірив я у суть речей ґрунтовних
20] І добре бачу, змивши смертний бруд,
21] Як святість одрізнять од діл гріховних.
22] Я прилучивсь до церкви без облуд.
23] І Бог мене вкрив ласкою такою,
24] Що вклав я все життя в величний труд.
25] Вручив я Велізарієві зброю,
26] І небеса сприяли в війнах їй,
27] І міг я скуштувати супокою.
28] Ця відповідь на запит перший твій
29] Іще кількох пояснень вимагає,
30] Щоб ти звільнився від обманних мрій.
31] Щоб ти збагнув, хто з них всю правду знає, —
32] Чи той, хто знак святий собі на спис
33] Прикріплює, чи хто його знімає, —
34] Глянь на чесноту, із якою зніс
35] Себе він в небо”. І почав з години,
36] Як вмер Паллант, щоб він звитяжно зріс.
37] “Ти знаєш, як три віки ждав хвилини
38] Він в Альбі, поки стався перехід,
39] І три з трьома зійшлись серед рівнини.
40] І знаєш, як од злих сабінкам бід
41] До бід Лукреції він, за свавільних
42] Сімох царів, звойовував сусід.
43] І знаєш, як він в римських лавах сильних
44] Встав проти Бренна, проти Пірра встав
45] Та інших ватажків, із ними спільних,
46] Як вславилися Квінтій, що дістав
47] Ім’я Кошлатий, Фабії з Торкватом
48] І Деції, що світ їх вихваляв!
49] Він гордощі арабам збив пихатим,
50] Що з Ганнібалом Альп взяли кордон,
51] Де протікає По в краю багатім.
52] З ним юнаки долали — Сціпіон,
53] Пізніш Помпей, — твою він рідну гору
54] Віддав печалям і журбі в полон.
55] Коли ж у небі здумали в ту пору
56] Дать тишу всій землі на свій зразок,
57] Над ним взяв Цезар з волі Риму гору.
58] Ізара, Ера, Сена, тих річок
59] Долини, що у Рону йдуть, уздріли
60] До Рейну й Вару діл могутній крок.
61] А далі дії так замиготіли
62] З Равенни й рубіконського стрибка,
63] Що вгнатися перо не має сили.
64] Він переніс в Іспанію війська,
65] В Дураццо, у Фарсалу тим походом,
66] Що скрута й Ніл одвідала гірка.
67] Минув Антандр, Сімоент, звідки родом,
68] Могилу ту, де Гектор спить німий,
69] Губити Птолемея ринув згодом,
70] На Юбу кинув раптом він громи,
71] А там до вас, на захід, повернувся
72] І рев Помпеєвої вчув сурми.
73] За те, що той, хто ніс його, спіткнувся,
74] Вік з Кассієм скавчить у Пеклі Брут,
75] Модени ж і Перуджі край здригнувся.
76] А Клеопатрі й досі горе тут,
77] Бо, марно утікаючи від нього,
78] Вона з гадючих згинула отрут.
79] Досяг він моря Чермного страшного,
80] Досяг твердого миру для людей,’
81] І храм замкнувся Януса ясного.
82] Але все те, що знак сподіяв цей
83] І що він мав сподіять дальшим кроком
84] У смертнім царстві, данім, як трофей,
85] Ніщо, коли поглянуть світлим оком,
86] Як третій цезар в руки взяв його,
87] І почуттям віддатися глибоким.
88] Жива-бо Правда із руки того
89] Дала йому у славі неугавній
90] Помститись палом гнівання свого.
91] Почуєш з подивом про речі славні:
92] Із Тітом він пізніше відомстив
93] Тяжке відомщення за гріх днедавній.
94] Як лютість лангобардових зубів
95] Свята спізнала церква, Карл Великий
96] її під крилами його укрив.
97] Я звинуватив — засуди ж навіки
98] Тих, хто своїми вчинками в житті
99] Одводить вас од Вишнього владики.
100] Одні за стяг лілеї золоті
101] Вважають, ті ж — собі його грабують,
102] І хто тут винний більше — ці чи ті?
103] Хай краще гібеліни всім гендлюють
104] Під іншим знаком, в нього ж стежка є,
105] Яку вони із правдою торують.
106] І хай його новий той Карл не вб’є
107] Із гвельфами, а то ще з кігтів згинуть,
108] Якими й левам ран він завдає.
109] Син часто-густо сліз ніяк не спинить
110] За батькові гріхи. І марно ждать,
111] Що Бог свій герб на їх лілею змінить.
112] На цій маленькій зірці — благодать
113] Для добрих духів, що були діяльні,
114] І вслід пошана й слава їм спішать.
115] Коли ж на манівці ступає дальні
116] Бажання вславитися чимскоріш,
117] Любові никнуть промені печальні.
118] У кожного тут щастя частка лиш,
119] Хто скільки заслужив життям в чесноті,
120] І меншого чи більшого не зриш.
121] Живої Правди міць в своїй пишноті
122] Торкається сердечних наших сил,
123] Які не піддаються злу й скверноті.
124] Співають ніжні голоси окіл, —
125] Так східці нашого життя багату
126] Гармонію дають поміж цих кіл.
127] На всю перлину, сяєвом залляту,
128] Ромео сяє, що йому дало
129] Його пресвітле діло темну плату.
130] Та провансальцям зиску не було,
131] Що замах їх на нього був удалий:
132] Тим зле, кому чужа чеснота — зло.
133] В Раймонда четверо дочок зростало,
134] І так зробив для графа пілігрим,
135] Що королевами вони всі стали.
136] Та на вимогу скласти звіт у всім
137] Якій причина — наговір огидний,
138] Здав праведник за десять п’ять і сім,
139] А сам пішов собі, старий та бідний, —
140] Й якби у жебраку впізнав загал,
141] Хто просить хліба, шани справді ж гідний,
142] Ще похвали б додав він до похвал”.
