1] “Владико воїнства, предвічно сущий,
2] Возславим тя, счастливії огні
3] Всегда во царствіє сіє несущий!” —
4] Так заспівавши, в вири огняні
5] Ця сутність одлетіла по кружінню,
6] З подвійним сяєвом у вишині,
7] І в танцях легко віддалась тяжінню,
8] Та затягла її юрма в свій край,
9] Раптовою помчавши далечінню.
10] Вагавсь я й мовив: “Ну, спитай, спитай, —
11] Собі: спитай, — я мовив двічі й тричі:
12] Роси напитись спраглому подай”.
13] Але під шаною до БЕ й до ІЧЕ,
14] Що пойняла всього, чоло схилив,
15] Мов той, що сон йому заходить в вічі.
16] Сказала Беатріче кілька слів
17] І стала так чарівно посміхатись,
18] Що й той зрадів би, хто в огні горів:
19] “Я знаю, з чого розпитам початись, —
20] Хіба за люту справедливу мсту
21] Теж справедливо люто відомщатись?
22] Лишень послухай — помилку пусту
23] І весь твій сумнів скоро заспокою
24] І подарую істину святу.
25] Той, що не народився, із пихою
26] Вузду Господню мав собі за зло
27] Й згубив себе й нащадків із собою.
28] І людство кволе у гріхах жило,
29] Віками підпадало безголов’ю,
30] Аж поки Слово Боже не зійшло
31] На вбогу землю й не злучило кров’ю
32] Природу, гнану за вину стару,
33] Із власною безсмертною любов’ю.
34] А зараз погляд на таке скеруй:
35] Природу цю, приєднану до Бога,
36] Сотворено, щоб віддалась добру,
37] Але прослалась врешті їй дорога
38] Із Раю, бо вона пішла убік
39] Від стежки істини й життя святого.
40] І кара на хресті, що Бог прирік,
41] Як міряти на сприйняту природу,
42] З усіх найсправедливіша повік.
43] Але й несправедливості ізроду
44] Безсмертної такої не знайшлось, —
45] Бо страдник мав не ту натуру й вроду.
46] На всьому різно це взнаки далось:
47] Господь зрадів тій смерті і євреї,
48] Стряслась земля, і небо розійшлось.
49] Тепер із думки не дивуй моєї,
50] Що справедлива мста прийшла-таки
51] До помсти справедливої своєї.
52] Та бачу я, таким вузлом думки
53] З думками розум у тобі скрутило,
54] Що визволився з них ти б залюбки.
55] Ти скажеш: “Все, що чую, зрозуміло,
56] Та Божого не тямлю рішенця, ‘-
57] Спасавши нас, таке обрати діло”.
58] Та, брате, неприступна тайна ця
59] Для тих, що розум їх недосконалий
60] Не зріс в огні любові до кінця.
61] І чим її упертіш спізнавали,
62] Тим таїна була темніша та…
63] Скажу тобі, що інші б не сказали.
64] Іскриться сяйвом Божа доброта.
65] Лють женучи зусюди, й так же само
66] Скрізь вічно променіє красота.
67] Те, що до вас іде від неї прямо, —
68] Безмежне, бо вона як покладе
69] Печать, не буде зміни або плями.
70] Те, що до вас од неї прямо йде, —
71] Цілком свободне, бо сторонніх впливів
72] Не зазнає ніколи і ніде.
73] Миліший той, хто із найтонших звивів,
74] Святий-бо запал блискотить ясніш
75] У тому, хто себе із неї вивів.
76] Людина з благом схожа найповніш,
77] Та благородності їй убавляє
78] Нестача риси хоч одної лиш.
79] Від неї гріх єдиний затуляє
80] Свободу й схожість з благом неземним,
81] її не досить сяйво убіляє,
82] Чуже воно достойностям своїм
83] І знає лиш веселощі без краю,
84] Каранням ще не сплачені страшним.
85] Природа ваша, грішна до відчаю
86] Ще з зародку, втеряла сповна суть
87] Достойностей, і, вигнаній із Раю,
88] Не можна їй було їх повернуть
89] (Сягнеш цих мислей в їх протиборінні,
90] Як тільки станеш на єдину путь),
91] Або щоб Бог в своїм благоволінні
92] Простив, або людина щоб сама
93] Розкаялася у гріхопадінні.
94] Тепер заглибся силою ума
95] В безодню мислей, щоб могла святитись
96] Твоя увага, чуйна і німа.
97] Людина не змогла з вини омитись, —
98] Природні межі не давали їй
99] До послуху принижено хилитись,
100] А в вись тяглась через непослух свій, —
101] Тому-то їй роками і віками
102] Не випадало змить вину самій.
103] І мусив Бог покінчити з гріхами
104] Й вернуть людині повноту буття
105] Чи то одним, чи то двома шляхами.
106] Та виріб тим любіший за життя
107] Виробникові, чим повніш відбиті
108] Закладені в нім добрі почуття.
109] Тож Божа доброта, відбита в світі,
110] Була щаслива помогти тому,
111] Щоб піднялась людина до блакиті.
112] З початку світла по останню тьму
113] Ні разу не прийшло ще, засіявши,
114] Таке й не прийде рівного йому.
115] Бог щедрість вищу виявив, оддавши
116] За порятунок ваш себе всього,
117] Ніж просто б вам гріхи всі оставлявши,
118] Не досить справедливості того
119] Було б, як не принизився б смиренно
120] Син Божий до влюдинення свого.
121] А зараз до дрібниці достеменно
122] Вагання кожне роз’ясню твоє,
123] Щоб все ти розумів не гірш за мене.
124] Ти кажеш: “Бачу, все, що в нас не є —
125] Вогонь, земля, вода, повітря, — з тління
126] Окремо й вкупі гине і гниє,
127] А це, звичайно, все-таки створіння”.
128] Але щоб суть була тут таїни,
129] Ніщо б не нищилося до коріння.
130] Самі лиш ангели, й цей край ясний,
131] Де, брате, зараз ти, і ці світила —
132] Всі первісно сотворені вони.
133] Стихії ж, що згадав ти не до діла,
134] Й все, складене з часток їх складових, —
135] Всі речі створена формує сила.
136] Сотворено й речовину всіх їх,
137] Сотворено і силу формування
138] У зоряних кружіннях колових.
139] Із тіл святих небесних рух і сяння
140] Низходять в душі звірів і рослин
141] На їх минуще кволе існування.
142] А вам життя приносить лиш один
143] Дух доброти, найвищої в природі,
144] Й запалює бажання вічні він.
145] Це з вашим воскресінням стане в згоді,
146] Коли до тебе думка вже дійшла,
147] Як ваше тіло твориться відтоді,
148] Як створено прабатьківські тіла”.
