1] По обрію, мов із морського лона,
2] Біліючи на східному шпилі,
3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.
4] Гра самоцвітів на її чолі
5] Холодної тварини вид створила,
6] В якої хвіст, як вістря у стрілі.
7] Там ніч два кроки вгору вже зробила,
8] Де п’ять вели розмови кругові,
9] І мусила на третім скласти крила,
10] Коли знемігсь я, мов усі живі,
11] Бо врешті надійшла хвилина рання,
12] І задрімав, схилившись на траві.
13] В годину, недалеку до світання,
14] Коли сумує ластівка в піснях,
15] На згадку, мабуть, першого страждання;
16] Коли наш розум робить вільний змах,
17] Земні турботи кинувши, зринає
18] В божественних перепочити снах, —
19] Мені приснилось, що орел ширяє
20] На дужих крилах в пір’ї золотім
21] І, цілячись на землю, небо крає.
22] Приснилося, що був я в місці тім,
23] Де Ганімед своїх покинув рідних,
24] Занесений у понадхмарний дім.
25] Гадав я: “В небесах, для себе гідних,
26] Орел шукає цілі для погонь,
27] Не полюбляючи низин огидних”.
28] Приснилось, що на нашу оболонь
29] Він блискавкою впав мене забрати
30] І злинути в негаснучий огонь.
31] А там приснилось, стали ми палати, —
32] Уявний пломінь був такий страшний.
33] Що зміг моє сновиддя перервати.
34] Так, певно, затремтів Ахілл грізний,
35] Побачивши навколо край далекий.
36] Коли вві сні попав до чужини,
37] Бо мати мріяла, щоб небезпеки
38] Син, схований на Скіросі, уник,
39] Але ж і там знайшли героя греки, —
40] Як я здригнувсь, і сон мій геть утік,
41] І зблідли в мене щоки, як в людини,
42] В якої холод враз торкнувся щік.
43] Зі мною був лиш провідник єдиний,
44] Внизу десь бігли хвилі голубі.
45] І сонце небом зо дві йшло години.
46] “Не бійся і не піддавайсь журбі, —
47] Учитель мовив, — ми якраз де треба,
48] І сміливості дух плекай в собі.
49] Чистилище перед очима в тебе,
50] Поглянь — оце навкруг його стіна,
51] А там он, у проломі, вхід до неба.
52] На моріжку, де зелень запашна,
53] Уранці, як тебе лишила дія
54] І ти заснув, з’явилася жона
55] Прекрасна й дивна. “Я Лючія, —
56] Сказала, — взяти велено мені
57] Того, над ким панує сонна мрія”.
58] Сорделло й інші тіні визначні
59] Зостались, а тебе вона забрала
60] На руки й вийшла, я ж — услід ясній.
61] Сюди принісши, тут тебе поклала,
62] Вказавши гарними очима вхід,
63] І водночас із сном твоїм пропала”.
64] Мов той, хто, збувшись сумнівів та бід,
65] Міняє страх на впевненість і спокій,
66] Коли йому відкрився правди слід, —
67] Так я змінився в радості глибокій.
68] Вожай, уздрівши це, пішов вперед,
69] Пішов і я з ним по горі високій.
70] Читачу, бачиш, як підніс я лет,
71] Тож не дивуйся на мистецтво вище.
72] З яким про свій писатиму предмет.
73] На місце в мурі вийшли ми найнижче,
74] Де в ньому був, здавалося, пролом,
75] І вздрів стіну я, підійшовши ближче,
76] Із замкненим воротами жерлом,
77] Три східці різнобарвні й мовчазного
78] Воротаря з осяяним чолом.
79] Не зводив я очей з лиця ясного,
80] Яке таким світилося вогнем,
81] Що я не стерпів погляду жахного.
82] Сидів він із оголеним мечем,
83] Що так іскрився відблисками сталі,
84] Аж я не міг до нього стать лицем.
85] “Відповідайте і не руште далі, —
86] Він мовив, — хто вас вів? Що треба вам?
87] Глядіть, щоб не взяли вас часом жалі”.
88] “Жона небесна так сказала нам, —
89] Учитель вимовив, — негайно звідци
90] Ідіть туди сміливо — брама там”.
91] “Нехай жона ця стане вам в провідці, —
92] Так благородний брамник одповів, —
93] Відважно ви зійдіть на наші східці”.
94] Ми підійшли. Я східець перший вздрів,
95] Лискучий, сяйний, біломармуровий,
96] Що лик мій як у дзеркалі відбив.
97] А другий з них був почорно-багровий,
98] І камінь — грубий, висохлий як є,
99] Потрісканий до самої основи.
100] Найвищим, на уявлення моє,
101] Був третій з них, порфіровий, яскравий,
102] Мов кров, що з вени раненої ллє.
103] На нього вісник праведної слави
104] Поставив ноги, сівши на поріг, —
105] Алмазним здавсь поріг той величавий.
106] Вожай мені здолати допоміг
107] Благої волі східці, дав пораду:
108] “З благаннями впади йому до ніг”.
109] Я, вдаривши у груди тричі зряду,
110] Схилившися до ніг, прохання склав,
111] Віддаючись цілком йому під владу.
112] Сьома “глаголями” чоло списав
113] Мені вістрям меча він і: “Ці плями
114] Подбай в дорозі стерти!” — проказав.
115] З-під одягу свого, такого ж саме
116] На колір, як суха земля й зола,
117] Він вийняв руку із двома ключами:
118] Один був з злота, другий — із срібла.
119] В щілину білий вклав, а потім жовтий, —
120] Й на мене хвиля щастя наплила.
121] “Коли б із двох лиш одного знайшов ти
122] Або в ключах цих вийшла б ґандж яка, —
123] Сказав він, — то у браму б не-зайшов ти.
124] Один дорожчий, другий для замка
125] Потрібніший і вимагає вміння,
126] Бо саме він пружину відмика.
127] Іще я маю від Петра веління,
128] Щоб краще я відкрив, аніж замкнув,
129] Як хтось мені до ніг складе моління”.
130] Тур браму він всередину штовхнув,
131] Сказавши: “Йдіть; нема-бо стежки в висях
132] Тому лиш, хто б свій зір назад звернув”.
133] І кожна стулка брами об завісах
134] З металу, що співає, мов сурма,
135] Повільно обернулася на списах.
136] Тарпейська брама не гула сама
137] Отак, коли із нападом зухвалим
138] Забрала чесного Метелла тьма.
139] Та я почув із громом небувалим,
140] Що голос чийсь молитву десь веде:
141] “Тебе, — лунало ніжно, — Бога хвалим”.
142] Проте було, як і інакше де,
143] Як і у нас частенько може бути,
144] Коли із хором враз орган гуде:
145] Слова то чути добре, то не чути.
