Пам’ять жива. Ми в людському потоці
В кожну весну йдемо до родинних могил.
А є цвинтарі в нас — прихований злочин,
Без зірок, без хрестів, тільки шепіт трави.
Всіх померлих від голоду звозили тихо —
Ні помпезних промов, ні сльози, ані слів.
Тільки ворони гучно сповіщали про лихо,
Тільки вітер від смути на травах німів.
Відродилися нині говоримо, пишим,
А ще зовсім недавно шепотілись діди…
А ще мати моя часто плакала тишком,
Бо з сім’ї залишилась одна з десяти.
- Наступний вірш → Наталія Кузьмічова – Запалімо пам’яті свічу
- Попередній вірш → Марина Брацило – День пам’яті
(Оцінок ще немає)