Два гарні поети відомі у нас —
киянин Микола й бакинець Аббас.
Як з’їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.
Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхні слова:
— Чечек у вас — квітка, як чічка у нас.
— І кюль у нас — квітка, — говорить Аббас.
— То й наша кульбаба іде звідсіля?
— Так, — каже Аббас, — луки й вам звеселя.
Микола русалок згадав на Дніпрі.
— Цікаво: русалка у вас — су пері!
— Тут, бачиш, два слова, бо су — це. вода,
а з неї русалка — пері — вигляда.
Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрічав у Шевченкових творах Аббас.
Смакують, до суті доходять самі.
Микола напам’ять чита Насімі.
Рядків переклали не сотню, не дві, —
це чічки духмяні, це квіти живі!
Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорістю слів милувались не раз:
— Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
— А ваші дива: Сумгаїт, Ленкорань!
Аббасові сниться безмежжя Дніпра,
Миколі завжди — білопінна Кура.
Тому про них друзі говорять у нас:
бакинець Миколай киянин Аббас.
