Стала осінь луками ходити,
наснувала з павутин антен…
Літо, літо бабине, куди ти
захурчало в триста веретен?
Ох, бабусям, дідусям до серця
ця теплінь (підмічено давно)!
Чом же літо бабиним зоветься
і чому не дідове воно?
Кажуть люди: то літає в ступі
баба вітрогониста Яга:
всі шляхи, усі стежини любі
скоро біла замете юга.
Може, то на бабиних маршрутах
прядива тонкого ниточки?
Ні, летять на срібних парашутах
на нові домівки павучки.
І Яга тут, мабуть, ні при чому,
бо тоді від бабиного зла
у ясному небі голубому
павутина б чорною була…
Пригріває сонечко потрішки,
і сьогодні здогадались ми:
то бабусі Осені усмішки
в передодень білої зими.
