Син одбивається од рук.
Ракетки. Самокати.
Батьківським правом до наук
почав я спонукати:
— Щось ти уроки занедбав, —
все ігрища ті вражі
Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!
На це всміхається не зле
синок довготелесий:
— Я знаю, — каже, — сік, але
щоб каша із берези?
А я йому: — Того, хто вчивсь,
любили предки наші
й несли за те, що не лінивсь,
до школи горщик каші
Хто ж не обтяжувавсь нічим,
суворі предки наші
всипали добрих різок тим —
березової “каші”.
А знав би ти, які були
з берези пруття голі,
що ними дітвору сікли
в старій церковній школі.
О, там старались що не крок
“підвищувати” бали
і за невивчений урок
безжалісно стьобали.
Тож батько наш і нам казав
за витребеньки наші:
— Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!
