(Монолог одного «глави сім’ї»)
І чого цій жінці треба?
вже створили культ її.
Вознесли її до неба
на роботі і в сім’ї…
Та хоча б і в мене дома:
я то сам сім’ї глава,
але жінці — річ відома
— я надав усі права.
Обстановку ідеальну
я створив їй у сім’ї:
на тобі машину пральну
— ти володарка її.
На тобі лопату в руки
— ти господарка в саду.
Не зітхатимеш від скуки,
а в кіно я й сам піду.
Бо, кажу ж, у мене вдома
хоч і я сім’ї глава, але жінці —
річ відома — я надав усі права…
Чи з роботи прийде пізно,
— не виказуючи зла,
запитаю тільки ніжно:
«А пізніше не могла?»
Де не встигне дати ладу,
радий їй допомогти
— ділову даю пораду:
«На концерт могла б не йти!»
Або кину непомітно:
«Ти стирчиш ото в садку,
а меню — одноманітне,
й он пилюка у кутку…»
— Що ти голову морочиш?
— розлютилась жінка вкрай
— Рівноправності ти хочеш?
На ганчірку — прибирай!
І одною вже колише
у колясочці синка,
а другою звіт свій пише…
А ще б треба їй рука —
била б нею чоловіка
— «Не такий сім’ї глава!..»
От яка біда велика,
коли в жінки всі права!
