Дмитро Білоус – Біла ворона: Вірш

Не в шовках-оксамиті
в тридцять третьому році, —
в білій маминій свиті
я сидів на уроці

Відчували судому
у нетопленій школі
Якось біг я додому
поміж верби й тополі

І почув тої миті
з двору діда Софрона:
“Не щастить цьому Миті:
він — як біла ворона!”

Буду ту одежину,
кляту”білу ворону”,
ідіому невинну
пам’ятати до скону.

В пору ту світанкову
не сягала уява,
звідкіля в нашу мову
залетіла та ґава.

Нині знаю я, звідки:
між усякої тварі,
хоч буває це зрідка,
білі є екземпляри.

Білий крук чи лисиця —
їм бракує пігментів.
В світі їх — одиниці
між усіх континентів.

Тому скрізь по країнах,
без межі і кордону —
скрізь на різко відмінних
кажуть: біла ворона!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Дмитро Білоус – Біла ворона":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Дмитро Білоус – Біла ворона: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.