Як розгадать, звідкіль походить слово,
що дивиться на тебе загадково?
Таких птахів стрічали-бо не раз ви,
що зробули звукоподібні назви:
у росіян кукушка, знана птиця
в болгар її сестриця – кукувіца.
А півень – кокот у слов’ян справіку
(бо й ко-ко-ко, —— не тільки ку-ку-рі-ку!)
В прадавній Індії: куккутас – когут,
а схоже у Литві: кукутіс – одуд!
А одуд у болгар за збігом дивним
зоветься жартома… циганським півнем…
А якщо назви не звукоподібні?
Зусилля додаткові тут потрібні.
Буває слово: вдаєтесь до нього —
не промовляє спершу вам нічого.
А назва не звичайна, не безлика, —
у ній прихована краса велика, —
над назви островів, архіпелагів, —
як місто-сад Алма-Ата в казахів.
Для них не тільки милі звуки в слові,
а Батько Яблук це в казахській мові.
А чом болгарське місто зветься Враца?
До нього вхід — між скель ворітця — вратца.
А в нас село — чом зветься Ніжиловичі?
Колись жили мисливці — мужі ловчі!
Та щоб збагнути слова суть чудесну,
теж треба вергати руду словесну.
Як роблять це невтомні і натхненні
талановиті мовознавці-вчені.