У селі з давнім другом
в тиху пору теплісіньку
над Сулою, над лугом
рідну слухаю пісеньку:
“Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш,
ти ж, було, в дуду граєш,
тепер тебе немає,
дуда твоя гуляє…”
А Сашко мені: — Друже,
в співах — рідні бувальщини.
І пісні не байдужі
до духовної спадщини:
“…і пищики зостаються,
казна-кому дістаються”…
Хай звучить і не модно
сопілчина небіжчика,
не для кого завгодно
зоставалися пищики.
Як сказати Сашкові,
чим я пісні завдячую?
Полюбив її змалку
я душею дитячою:
“Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш…”
Виклика кожним звуком
почуття в нас незвідані,
що дідами онукам
з правіків заповідані…
