До мене запитання
в листівках і листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:
“Відкіль походить вислів
із-під землі дістать?”
Подумав я, помислив —
доводилось читать,
що в люду, хай і бідність,
лиш дрантя та торби, —
буває необхідність
ховать якісь скарби.
Крадіжки. І стихії.
Й навали ворогів.
Які ж були надії
не втратити скарбів?
Тоді ж не те, що нині,
у наш новітній час —
таж не було в помині
ніяких ощадкас.
Був спосіб для людини
свої скарби сховать
надійний і єдиний —
у землю закопать.
До слушного їх часу
і клали всі туди,
в підземну “ощадкасу”,
подалі від біди.
Пан накладав податки,
а не внесеш — тюрма.
Бідак стогнав: нестатки,
бо грошей же нема,
А посіпака строго,
здиравши з бідних дань:
“Мені то що до того —
хоч з-під землі дістань!”
В країні лад змінився,
старе розтало в млі
А вислів залишився:
дістань хоч з-під землі!
