Чи думав він, що час мине,
безмежний і безмірний,
і прийде він, наш Кеміне*,
всміхнеться й скаже:
— Кеміне, я ваш слуга покірний!
Носив старенький він кожух,
на ньому сорок латок.
Але міцний незламний дух
— його найбільший статок.
Приймали бідні під кожну стріху
цю кожушину латану.
Тікали ж дуки від його сміху,
як ті чорти від ладану.
Пани вимішують свій страх,
в панів заграли жовна:
— Кожух у нього у дірках,
наверх вилазить вовна.
А він на інше наверта:
— Нехай і драна свита,
так правда в нас зате свята,
брехнею не підбита!
Шле слово —кулю назустріч лиху,
стрілу, до лука вкладену.
Тікають мулли від його сміху,
як ті чорти від ладану.
Панів жалом болюче тне,
удар — разючий, вірний.
А сам сміється, Кеміне,
з панів сміється: — Кеміне,
я ваш слуга покірний!
___________________
* Кеміне — псевдонім поета, що означав «ваш покірний слуга».
