Д. Молякевичу
Дмитро Панасович, поет,
жартун непересічний,
відкрив мені один секрет,
секрет — філологічний.
Заговорив він про слова:
— Є вчені, добре знані,
а от слова й для них, бува,
з походження — туманні
Ось слово “кузня”.
Фасмер, Даль
дають близьке — кузнець, коваль,
кузенний, кузниця й т.д.,
а де вони взялися? Де?
Яке походження прапра —
“кузенного” словечка? —
Уважно слухаю Дмитра:
куди веде вервечка?
Бесідник мій усе це враз
спромігся пояснити:
— Ви знаєте, в селі у нас
словечко є кузити.
Коли пронизливо свистить
поземка в сивий грудень
чи в горно дмуть: “О, вже кузить!
Кузить!” — говорять люди.
Для тих, хто знає цей вітрець,
уже не таємниця,
чом коваля зовуть кузнець,
а горно звуть — кузниця.
У мовознавців ми й на мить
не відбираєм кусня.
Та справді: чи не від кузить
походить слово кузил?
