Мовила жінка до чоловіка:
— Свято надходить, Семене
«Шити-білити, завтра Великдень»,
Так оце зараз і в мене!
Я оце Лесика погодувала,
Вклала його у коляску.
Йди з ним у сквер,
а я з’їжджу на ринок…
Добре? Зроби таку ласку!
— Ла-а-дно…—
Пристукнув за нею він двері.
Став і потилицю чуха:
«Як же одразу я не додумавсь?
От головешка, два вуха?
Зносить коляску згори та нагору?
Тож ізварила макітра!
Хай собі Лесик поспить на балконі!
Зовсім не гірше повітря!»
Так і зробив він.
Вивіз коляску.
(Чи не для того й балкони?)
Днина груднева свіжа, морозна,—
сюди самі тобі йони!
«Люлі, синочку, наче в садочку…» —
Тато приспівує басом…
Тихо, навшпиньках йде із балкона —
Спи, а татуньо тим часом…
Спить дитина так що ну!
Сон міцний в малого.
Татко радий — щодо сну
Хлопчик весь у нього…
Та сонненьке в пелюшках
Наловило рибки.
Плаче бідний той дітлах,
Пнеться стати дибки…
Люди чують унизу —
Щось-бо хлипа наче…
Леле, явно поблизу
Десь дитина плаче!
Хтось гукає: — Онде…
Он! – Де?
— Та он… будь ласка:
Проти скверика балкон!..
Голуба коляска…
А батьки ж…
Дорослі де?
Чверть… і півгодини —
Та ніхто із них не йде
З хати до дитини.
В дім юнак побіг. Дзвонив,
Стукав їм у двері —
Теж ніхто не відчинив…
Люд зібрався в сквері.
Хтось порадив телефон —
Викликать пожежну
Й по драбині на балкон
Лізти обережно…
— Ні, в швидку… нуль-три дзвони!
— Крикнув дід похилий.—
Мо, почаділи вони?
Досі б відчинили!
Гамір… Зойки… Співчуття…
Вся юрба в тривозі:
— Аж заходиться дитя…
Мерзне на морозі…
Раптом визвався в юрбі
Сміливий хлопчага.
І вже лізе по трубі
Юний молодчага.
Цей би, мабуть, досягнув
І до піднебесся.
О, вже руки простягнув
До малого Леся.
Ось уже його схопив,
Вдерся до кімнати.
А там… батечко хропе,
Хоч коти гармати…
