Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.
Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже: — Доброго ранку!
— Лабас рітас! — Олянка їй.
Давай умиватись мерщій.
Воркують собі дівчатка,
завжди нерозлучні, в парі.
У Агне — сині очатка,
в Олянки — очиці карі.
Беруть газету в кіоску
(на вулиці повно люду):
— Я буду вивчать литовську!
— А я — українську буду!
Злетів шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.
— Он шпак! — зраділа Олянка.
І Агне зраділа: — Шпокас!
А ген ріка недалеко.
І Агне: — Он гандрас бродить!
Олянка: — А в нас — лелека!
Не схожі слова, виходить.
Олянка хотіла б нині
буть з Агне в Києві в парі.
У Агне — очата сині,
в Олянки — очиці карі.
Вже й вечір. А рута пахне.
Та ніч насуває з-над плес.
— Добраніч! — говорить Агне.
Олянка: — Лабос нактьєс!
