Один весь вік працює. Й саме тому,
юнацьким зором дивлячись на світ,
при пам’яті і розумі ясному
живе на світі дев’яносто літ.
А другий байдикує по-пустому,
в юнацькі роки стаючи як дід,
у двадцять вісім скаржиться на втому,
заливши жиром мозок і живіт.
Той робить чесно, в ореолі шани:
цей викликає справедливий гнів,
— то звільнення у нього, то догани!
Навчаймо праці дочок і синів,
а ні — життя, суворе й невблаганне,
їм надає добрячих стусанів.
- Наступний вірш → Дмитро Білоус – Питають часом журналісти
- Попередній вірш → Дмитро Білоус – Біда
(Оцінок ще немає)