Хоч роботи завжди тьму-
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі “чому”
нам відповідати.
А вже вмів тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?
Як не міг щось пояснить
чи було не варто,
то задумувавсь на мить
і вдававсь до жарту.
Раз питає менший брат:
— Що таке платформа?
— Це великий, — каже, — плат
і вели-и-ка форма!
Ще про дядька й бузину
якось ми спитали.
— О, про це в старовину, —
каже, — повідали.
Хлопець був такий, Лаврін,
з’їздить в город мріяв.
З’їздив раз до дядька він
з матір’ю у Київ.
Як жили в селі вони,
то, було, не зрідка
пирогами з бузини
пригощала тітка.
Цього ж разу, як на гріх,
рідна тьотя мила
бузиняниками їх
і не пригостила.
А Лаврусь їх полюбляв,
то й питає в мами,
чом це обійшла, мовляв,
тітка пирогами.
Мати каже: — То не зле,
й сподіватись годі:
дядько в городі, але
бузина в городі!
І від цього Лавруся
і від його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами —
як від чого часом щось
надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,
кажуть: от так дивина,
ну вже й невпопадько:
на городі бузина,
а в Києві дядько!
