Дмитро Білоус – Про вузеньке віконечко та пузате сонечко: Вірш

Сам
Персона
Завтовшки з солідний куль,
А її він веде,
Як персоночку.
Тут вона ніжно так:
— Потримай ридикюль,
Потримай,
Моє сонечко!
Стріли знайомого — не дивина.
Сонечко каже: — А в мене новина:
Знайомтесь — моя жона.—
А вона —
Могла б тому сонечку
Бути і за донечку…
Справді,
Дома в сонечка
Є синок і донечка.
Сонечко моментами їх згада, помріє…
Платить аліменти їм (Світить, та не гріє!).
Цей солом’яний куль —
Для персоночки нуль,
Хоч і дуже з ним ніжна персоночка.
І побожно несе він її ридикюль,
І ростуть собі роги
У сонечка.
Шлюб нерівний, говорять?
Нема почуття?
Він своїм задоволений місцем!
Йде пузатеє це сонечко
В орбіті життя,
Тільки лисина світить місяцем.
Кажуть, мрії вона погубила хороші?
Гасне врода й міняється вдача?
їй — плювать.
В неї мавпяча шубка,
і гроші, І лискуча машина, і дача…
Часто думає він:
«І до мене в віконечко
Щастя нарешті прийшло».
Часто дума вона:
«Все вже є. Тільки б сонечко
Швидше навіки зайшло!»