Раїсі Карагезян
Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.
Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть —
наче в Єревані ми!
Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.
Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.
— Як, — питаю, — ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
— А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!
“Кобзаря” читала в вузі,
час у ночі крадучи.
“Стажувалася” в бабусі
у селі Безрадичі.
Як співали молодички
“Продай, милий, сиві бички”,
часом підпрягалася, —
від душі сміялася…
— Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть, —
нею причарована!
