Варить юшку в казані
дужий козарлюга.
В ложку взяв: смачна чи ні
із-під вусів дмуха.
Ось із вогнища дістав
гілочку-кривульку,
жар-вуглинку відламав,
затоптав у люльку.
Ще в огонь хотів дровець
підікласти трохи,
та штанами — хай їм грець!
зачепив триноги.
Леле! Вже обідать зась,
вже не буде діла:
добра юшка розлилась,
тільки зашипіла.
Він обличчя поверта,
в степ сердито кида:
— От проклята тіснота —
й повернутись ніде!
