Ти чув таке: сім’я — держави ланка?
Я розкажу, яка в нас є сім’я:
Дід — українець, баба — росіянка,
онук — туркмен. (І їхній родич — я.)
Ніде не приймуть хлопця за чужого;
куди не киньте — скрізь його рідня.
І Київ свій для нього, і Чарджоу [6],
і він про всіх турбується щодня.
Чорнявий хлопчик: в маму а чи в тата?
Батьки ж бо — українка і туркмен.
Яка ця хата мовами багата,
ще й славна розмаїтістю імен.
Олекса — діда звали. Баба — Люся.
Батьки — Рахман і Ольга, син — Мурад.
І мови — тата, мами і бабусі —
звучать, як спів, і їм хлопчина рад.
А якщо мама хоче супу з гречки,
бабуся — щі, а татко любить плов?
Тоді пораду проти суперечки
дає їм Котляревський знов і знов:
“Де згода в сімействі,
де мир і тишина,
щасливі там люди,
блаженна сторона…”
Тоді всміхаються батьки і діти,
як всі щасливі люди на землі.
В оселі їх витають заповіти
Шевченка, Пушкіна й Махтумкулі.
