Мене спинила біла піна гречки,
легка і запашна, неначе збита
крильми веселих бджіл.
А недалечке
долина, вся духмяністю налита.
Де я читав таке? Та ще ж у школі!
Це ж Коцюбинський! Літ спливло немало.
Тепер іду: лунає пісня в полі,
і все це наяву мені постало.
Це ж “Intermezzo”!
Що той грім і туча?
П’єш трунок цей — і серце знову юне.
І арфа долами дзвенить співуча,
і вітерець перебирає струни…
