Хліб на столі. Пахучий і рум`яний.
Неначе сонце встало з-за гори.
Лоскоче душу хліб святий, духмяний,
Неначе каже: “Їж мене, бери!”
На рушнику гаптованім, строкатім,
Що мама вишила… давно оте було…
Блаженний хліб… Молитвою у хаті
Враз роздалося. Наче зацвіло…
А за вікном – жоржини гордовиті
Наївно знову стукають в шибки…
І чисті роси, сонцем не допиті,
Вже напувають житні колоски…
Майбутній хліб. Яка важка дорога!
Це знають і старі, і молоді.
І прикро так! І так бере тривога,
Що десь голодні люди є й худі.
А хліб, буває, викидають… –
Нехай суха буханка і черства. –
Згадай, що люди голодають,
І їм як мед, пекуча кропива…
Цінуймо хліб! Не кидаймо додолу!
Бо він святий, як ангела душа.
І він спішить до батькового столу,
До матері щоденно й до тебе поспіша…
І ось він тут, всміхається до тебе,
А за вікном зітхають явори…
Є сіль і хліб, і більшого не треба,
Цінуй його. Він твій. Бери…
