Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:
— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би миттю
ще до схід сонця, до роси.
Бо каже мама щонайм’якше
(книжками ж, бачить, зайнятий).
А коли вас так просять — як же
вам після цього не піти?
Хоч був “і молоде, й зелене”,
а все як слід робить хотів.
І вже тепер в душі у мене
до мами стільки вдячних слів.
Бо лиш вона, лиш рідна мати
могла не мати й крихти зла;
уміла словом спонукати —
й робота легшою була.
