Брат з кордону прибув!
І на цілих п’ять днів!
Як Тарасик почув —
за Митька порадів:
стереже рубежі!
І питає Тарас:
— Як же там, розкажи,
на заставі у вас?
— В нас кордон на замку,
щоб ніхто не проліз.
А бійцю впам’ятку
прикордонний девіз:
прикордонник ніде
не попустить. Не жди!
Там, де олень пройде,
й він повинен пройти.
Якщо тільки гряде
небезпека якась —
прикордонник пройде
там, де й оленю зась.
Щирий голос Митька
повен палу, вогню:
— А вже дружба яка —
видно навіть з меню!
Сибіряк подає
то пельмені, то щі.
А полтавець своє —
українські борщі.
А грузин підоспів —
шашлики йому всмак!
Син казахських степів
подає беш-бармак.
Ми — зіркі сторожі.
Ми — пильнуєм довкруж.
Не порушить межі
ані миша, ні вуж.
Перебіжчиків там
ми ловили не раз:
І Петро, і Рустам,
І Расул, і Реваз,
І Грицько, й Ованес,
І Хамід, і Ахмад.
І лазутчик, як пес —
власній шкурі не рад!
Глядь — уже й повели
(знов ворожий провал!):
“Ну не хлопці — орли!—
каже наш генерал. —
Насторожі весь час:
не з якихсь там роззяв.
Глянеш — кожного з вас
у сини б собі взяв!”
