Дмитро Білоус – Заздрість: Вірш

Душа — загреби,
око — заздренне:
чого є в тебе й
немає в мене?!
Це винуватий ти, миловидний,
що я негарний.
Ти винуватий, талановитий,
що я — бездарний…
Це чорна заздрість
разить ураз,
заходить в щілку,
у кожен паз —
заз! заз! заз-дрість!
Цей чорний гість,
що серце їсть.
Заз — упинається
гостра заноза!
Сказ починається —
просто загроза!
Заздросте, в тебе те саме «з»,
Якщо йде заздрий
І сяє весь —
невдача в когось,
неуспіх десь.
Тоді гризота вже
не гризе:
вже під колоду
змія повзе.
Й чигає знову
із того схову.
А про чийсь успіх
почує мову,
враз виповзає,
разить ураз —
заз! заз! заз-дрість!
Цей чорний гість,
що серце їсть.